Інна БІЛЕЦЬКА: "Рівне, у тебе все попереду"

Я пам'ятаю тебе ще зовсім радянським, коли мамина українська в російськомовному дворі хрущовки в центрі різала вуха, коли РУМ, з якого чекала в центрі маму з роботи, здавався кінцем світу, а поїздка на тролейбусі до тата на нетканку – великою пригодою, пам'ятаю тебе таким, чиї вогні здавалися Лас-Вегасом з Бармацьких горбів, пригадую як через озерце з чотирма білими і одним чорним лебедем йшла в музикалку зі школи повз п'ятиповерхівку, в якій жив цілий мер, пам'ятаю твій будинок одягу і старі ялини, які всі називали не інакше як "голубимі єлями", пам'ятаю польський базар на мототреці, і парк, в якому дерева ще були великими, універмаг з венілами і комісійки.

Пам'ятаю, коли твій день був 14 жовтня, а до того твоїх рухівців, яких бачила за різнокольоровим вітражем дверей на кухні. Добре пам'ятаю як раптом я, ровенчанка, стала москалькою в тлумацькій школі на Франківщині, і як обурена поведінкою моїх однокласників Бабуся, вчила приказці "я – москаль, а ти – раскаль..." Пам'ятаю, як ти перестало бути Ровном. І як я тоді раділа. Як з твого роддома на Міцкевича ми забирали мою сестру. А потім мене з сином.

Ти моє. Я так довго вчилася тебе любити, що тепер без тебе ніяк. Ніяк без тісного, рябого і безглуздого центру, ніяк без іллі муромця, якого інакше як Стоматологом ніхто і не називав, ніяк без твоєї Набережної над все ще річкою. Тепер я кажу привіт стільком людям на вулицях, що багатьох вважаю сусідами. В жодному іншому місті і місці не буде таких ранків, сонних і неспішних. До жодного міста я не буду такою уважною і прискіпливою. Жодному я так важко не пробачатиму помилок вибору. Тобі і нам сказали, що твій день сьогодні, але твій день ще не настав. От побачиш. Я ще пишатимусь тобою, і ти мною не соромитимешся. От побачиш. До тебе привозитимуть наречених і внуків твої вихідці, і наречені і внуки заходитимуться від твоїх запахів і твоєї домашності. У тебе все попереду. У нас всіх з тобою все попереду. Треба трошки почекати. Перечекати. І спробувати тебе поберегти.