Інтернат не замінить сім’ю

2220 0

Ми у соцмережах:

Інтернат не замінить сім’ю

Кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, не охоплених сімейними формами виховання, в області зменшується: із 1811, які перебувають на обліку, лише 182 виховуються в інтернатних закладах. Решта мають опікунів, виховуються у прийомних сім’ях і дитячих будинках сімейного типу. Суто сирітський заклад в області нині один — Олександрійська загальноосвітня школа-інтернат, в якій виховуються 52 дитини.

Кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, не охоплених сімейними формами виховання, в області зменшується: із 1811, які перебувають на обліку, лише 182 виховуються в інтернатних закладах. Решта мають опікунів, виховуються у прийомних сім’ях і дитячих будинках сімейного типу. Суто сирітський заклад в області нині один — Олександрійська загальноосвітня школа-інтернат, в якій виховуються 52 дитини. Начальник обласної служби у справах дітей Віктор Марчук вважає, що немає необхідності в інтернаті для сиріт, бо те, що вони окремо виховуються, не сприяє їхній адаптації у суспільстві. Насамперед відповідні служби намагаються влаштувати дитину в сім’ю, і тільки коли вже всі можливості для цього вичерпано, тоді — в державний заклад. Віктор Марчук вважає, що краще, щоб діти-сироти й позбавлені батьківського піклування навчалися разом із дітьми, які виховуються в сім’ях, і не потрібно їх ізолювати за соціальним статусом. — Ви ставите під сумнів саму необхідність існування інтернатів… — Так. Інтернатний заклад в тому вигляді, в якому існує нині, забезпечує умови для навчання і виховання дітей, але не впливає на причину, через яку вони сюди потрапили. А нині потрібно інше: щоб дитина-сирота чи позбавлена сім’ї мінімальний час перебувала в державному закладі. Бо інтернат формує споживацьке ставлення до життя. Дитина живе тут на всьому готовому, живе по розпорядку закладу. Після інтернату вона не зможе моделювати поведінку в сім’ї, бо не має відповідного зразка. Вона виходить із закладу непристосованою до життя. Тож чим менше часу дитина перебуває в інтернаті, тим легше адаптується в суспільстві. Я вважаю, що інтернати виконали свою функцію, коли дітей треба було забрати з вулиці, зігріти, нагодувати. А нині служби повинні працювати над тим, щоб якомога швидше повернути дитину в сім’ю. В разі неможливості повернути в біологічну сім’ю — шукати нову. Причому важливо працювати на випередження: по можливості допомагати зберегти сім’ю. Якщо це неможливо — здійснювати реабілітацію дитини й сім’ї і сприяти їхньому возз’єднанню або займатися пошуком іншої сім’ї. Але інтернат не може бути зацікавлений у пошуку сім’ї, бо йому потрібна наповненість закладу. Тому натомість потрібен новий заклад, який би працював із сім’єю з моменту виявлення проблеми і до зняття її, й, окрім цього, забезпечував умови для життя дитини. — Що це може бути за заклад? — Такі заклади передбачені. Це центри соціально-психологічної реабілітації дітей. Тут дитина може перебувати до дев’яти місяців. Причому я за те, щоб діти з такого центру могли ходити до звичайної загальноосвітньої школи, бо це — прогресивніше. — Ви пропонуєте створити такий центр на базі Олександрійської школи-інтернату? — Не мені вирішувати, чи створювати його саме тут. Я лише ініціюю створення більш ефективної системи вирішення проблеми сирітства. Фахівці центру соціально-психологічної реабілітації дітей повинні працювати на рівні сім’ї, в якій виникла проблема, через соціальну службу на місцях. Щоб вони виїжджали до сім’ї, оцінювали її проблему, консультаційно-методичним центром для неї були, а не просто пропонували найпростіший вихід — віддати дитину в державний заклад. При необхідності вилучення дитини — направляли її у відділення екстреної первинної допомоги. В такому разі, поки дитина перебуває у центрі, батькам дають час на виправлення проблеми. Тоді і батьки розуміють, що можуть повернути дитину, і дитина розуміє, що вона не навічно в держзакладі. Звісно, буде частина дітей, батьків яких доведеться позбавляти батьківських прав, будуть діти-сироти. Таким у центрі треба буде провести реабілітацію і шукати їм інші сім’ї, причому заздалегідь готуючи дітей до цього. Тобто основна моя ідея, щоб будь-які дії рішення приймалися лише в інтересах дитини, а не в інтересах чиновників чи закладу. А дитині найкраще в сім’ї. Тому державний заклад має бути не замінником сім’ї, а тимчасовим вимушеним притулком. — З поверненням у свою сім’ю — зрозуміло. А якщо це неможливо, дитину після перебування у центрі направлятимуть на усиновлення? — В такому випадку можна попрацювати з родичами дитини. Вона може тимчасово у них пожити. Родичі нерідко беруть опіку над дитиною. Якщо з цим не виходить, дитину можна помістити у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу. На жаль, кількість кандидатів-усиновлювачів нині не збільшується. Але зате вони нерідко усиновляють відразу двох дітей. Це, як правило, якщо діти маленькі і з однієї сім’ї їх є на усиновлення не більше двох. Як і раніше зберігається тенденція, що всі хочуть усиновити якомога молодших і здорових дітей. Але діти старшого віку і хворі теж хочуть у сім’ю. І в нас є приклади, коли таких дітей брали в сім’ю і вони після цього оживали. Є батьки, які фінансували операції хворим дітям, лікували їх ще до оформлення у сім’ю. Є приклади усиновлення дитини з однією ногою, з синдромом Дауна. Причому це робили не іноземці, а наші громадяни. А для дитини сім’я — це найкраще. — Як заохочувати брати на виховання чужих дітей? — Пропагувати через ЗМІ, руйнувати стереотипні уявлення про те, що сиріт беруть у сім’ї, щоб заробляти. Якщо хтось хоче так заробляти, хай приходить до нас. Нерідко саме в інтернатах розповсюджують таку думку. Але уявіть: вихователь у школі чи інтернаті попрацював певну кількість годин і отримав зарплатню. А в дитбудинку сімейного типу чи прийомній сім’ї він працює цілодобово і щодня. Ще потрібно руйнувати уявлення про те, що діти, позбавлені батьківського піклування, — це ізгої. Адже їх досі бояться і вважають, що для суспільства краще, коли вони ізольовані. Як розвінчати цей міф? Організувати спільне навчання і спілкування таких дітей разом із тими, які виховуються у звичайних сім’ях. Так, на території Олександрійської школи-інтернату є 8 дитячих будинків сімейного типу, а в них 65 дітей. Дітей в ці дитячі будинки сімейного типу влаштовано з інтернату і навчаються вони у загальноосвітній школі. То вчителі кажуть, що з ними навіть менше проблем, ніж з іншими дітьми. Тобто сироти й позбавлені батьківського піклування — це не інші діти, а такі самі, як і в сім’ях, тільки обділені долею.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також