Як свідчать психологічні експерименти, якщо люди думають, що зможуть знову звернутися до фактів, які повідомляються їм, вони схильні запам’ятати, де саме їх шукати, а не що саме містить отримана інформація. Окрім того, коли учасникам експериментів задавали складні запитання, вони починали думати про комп’ютери, пише журнал «Science».
Основний автор роботи доктор Бетсі Сперроу з Колумбійського університету стверджує, що Інтернет став своєрідною трансактивною пам’яттю. Початкова ідея трансактивної пам’яті полягала в тому, що, окрім власної пам’яті особистості, існують своєрідні «зовнішні сховища» в інших людях. ”Є люди, котрі є експертами у визначених речах, і ми дозволяємо їм залишатися такими, робимо їх відповідальними за визначену інформацію», — сказала в інтерв’ю Бі-Бі-Сі доктор Бетсі Сперроу. Співавтором Сперроу є Деніел Уегнер з Гарвардського університету. Саме він першим запропонував концепцію трансактивної пам’яті у своїй статті 1985 року «Когнітивна взаємозалежність близьких стосунків», помітивши, що при тривалих стосунках у парах люди покладаються на пам’ять один одного. ”Я дійсно вважаю, що Інтернет став формою такої трансактивної пам’яті, і я хотів перевірити цю гіпотезу», — говорить доктор Сперроу. У першій частині дослідження вчені спробували протестувати, чи будуть люди задумуватися про комп’ютери й Інтернет, якщо їм задавати складні запитання. Щоб з’ясувати це, дослідники використовували техніку, яку називають модифікований тест Струпа. У звичайному тесті Струпа вимірюється, скільки часу займає в людини прочитати назву кольору, якщо саме слово, яке його позначає, написане іншим кольором: наприклад, слово «зелений» написане синіми буквами. У модифікованій версії людям пропонували запитання з варіантами відповідей правильно або неправильно. При цьому, як з’ясувалося, час реагування на теми, в яких фігурувала можливість звернутися до Інтернету, значно збільшувався, що могло означати, що коли учасники не знали відповіді, вони вже думали про те, як це можна перевірити, використовуючи комп’ютер. В іншій частині експерименту учасникам пропонували набір якихось фактів. Половині людей пропонували при цьому розкласти одержувану інформацію з «папок», а іншій говорили, що повернутися до фактів після їхнього одержання буде неможливо. Учасники з другої групи, знаючи, що інформація не буде доступна їм пізніше, запам’ятали значно більше. Тоді як ті, хто розміщав отримані факти по папках, не дуже добре пам’ятали суть повідомлень, однак чудово запам’ятовували, куди саме вони поміщали дані на конкретну тему. ”Це показує, що речі, які ми знаходимо онлайн, ми намагаємося зберігати онлайн — на зовнішньому носії», — говорить доктор Сперроу. За її словами, властивість запам’ятовувати місце, де знаходиться потрібна інформації, а не її саму — ознака того, що пам’ять людей не стала гіршою: просто зараз ми інакше організовуємо величезну кількість доступної інформації. ”Я не думаю, що «гугл» робить нас дурними, ми просто змінюємо спосіб запам’ятовування речей, — говорить доктор Сперроу. — Якщо ви можете знайти щось онлайн, навіть коли йдете по вулиці, тоді важливим умінням стає знати, де саме шукати цю інформацію».
