Юрист Тетяна Монтян вважає, що, як правило, перемагають у судах люди, котрі розібралися в якійсь вузькій сфері — наприклад, комунальному господарстві або незаконній забудові. Однак юрист впевнена, що набагато простіше в суді тим, хто спирається на вже існуючий судовий прецедент. "Якщо є модельна схема, готовий алгоритм, то достатньо володіти здоровим глуздом, а спеціальної освіти можна і не мати", — зазначає Монтян. "Фокус" вивчив три справи, які можуть стати прикладами таких алгоритмів. Дві з них закінчилися на користь громадян.
Справа №1: щасливий квиток
У жовтні 2012 року пасажир поїзда "Hyundai" Максим Щербатюк, юрист Української Гельсінської спілки з прав людини, через поломку поїзда запізнився з Харкова до Києва на три години. Щербатюк зажадав від "Укрзалізниці" компенсувати незручності, що виникли у зв'язку з цим, а також дати спростування неправдивої реклами про надійність цих поїздів. Однак виплачувати компенсацію компанія-монополіст відмовилася.
|
 | Максим Щербатюк |
Тоді Щербатюк звернувся до суду, вимагаючи компенсацію за квитком, компенсацію за затримку, а також компенсацію моральних збитків. У суді першої інстанції він програв. "Представники "Укрзалізниці" зуміли переконати суддю, що квиток, який дає право на проїзд, не є доказом того, що людина їхала у поїзді", — пояснює Щербатюк. Суддя вирішила: кожен пасажир, який хоче довести, що скористався послугою "Укрзалізниці", на підтвердження цього повинен надати завірений акт начальника поїзда. "Однак начальник поїзда уникав зустрічі з пасажирами, і скласти такий акт було неможливо", — каже Максим.
У вересні 2013 року Апеляційний суд став на бік пасажира, вирішивши, що акт не був складений з вини працівників поїзда. "Щоправда, визнавши провину підприємства-монополіста, суд не знайшов причин призначити пасажиру відшкодування за моральні збитки, отримані від тригодинної затримки поїзда", — зазначає Щербатюк.
За словами юриста, судитися з державним монополістом — це специфічне заняття, оскільки він, як правило, огороджується претензійним порядком. Простіше кажучи, порядок врегулювання суперечок між монополістом та споживачами прописаний в нормативних актах Кабміну: згідно з ними, незадоволений споживач не може безпосередньо звертатися до суду, а повинен направити держкомпанії претензію і чекати відповіді. "У постановах Кабміну максимально обмежена відповідальність "Укрзалізниці" за будь-якими позовами. У зв'язку з цим важко боротися з ними в судах, вимагаючи компенсації моральних збитків", — пояснює Щербатюк.
І все ж правозахисник вважає позитивне рішення суду прецедентом, який в майбутньому дозволить захистити пасажирів, котрі потрапили в аналогічну ситуацію. "Раніше пасажири не могли довести навіть своєї присутності в несправному потязі", — каже Щербатюк. Він вірить, що результати цього процесу будуть корисні для кожного пасажира, який спробує отримати компенсацію через суд.
Справа №2: стабільність валюти
Нацбанк виявився надійно захищений розмитим законодавством. У цьому переконався головний редактор журналу "Особистий рахунок" Дмитро Гонгальський, який у 2010 році подав до суду на НБУ. Журналіст не тільки звинуватив Нацбанк в обвалі гривні під час фінансової кризи 2008 року, але і зажадав компенсації за збільшення виплат за своїм доларовим кредитом.
 |
| Дмитро Гонгальський |
"Конституція України говорить, що НБУ зобов'язаний підтримувати стабільність національної валюти. Однак з цією своєю функцією Нацбанк не впорався", — пояснює Гонгальський. Він згадує, що в 2008 році чиновники видали банкірам рефінансування на 100 млрд. грн., ці гроші були спрямовані на придбання валюти і фактично обвалили курс гривні, а золотовалютні резерви НБУ були розтрачені. Наприкінці 2008 року курс гривні по відношенню до долара впав на 70%. У підсумку українська грошова одиниця увійшла до переліку світових валют, що максимально постраждали від кризи. Девальвація призвела до збільшення виплат за кредитами, взятими в іноземній валюті.
У своєму позові Гонгальський зажадав відшкодування збитків. "Схоже, позов викликав переполох в Нацбанку — на перше судове засідання з'явилися п'ятеро чиновників на чолі з юрисконсультом НБУ", — згадує редактор. Розгляд справи в судах тривав близько дев'яти місяців і закінчився для Гонгальського програшем. "Судитися з державою марно", — підсумовує журналіст.
Позивач представив у суді чимало доказів відповідальності НБУ за нестабільність гривні. Серед них — виступ голови Нацбанку Володимира Стельмаха, результати перевірок Рахункової палати, висновок Інституту експертних досліджень. Але все це не справило враження на суддю. Він прислухався до аргументів юристів НБУ, котрі послалися на закон "Про Національний банк", який не зобов'язує держустанову прив'язувати курс гривні до будь-якої іноземної валюти. "Виявилося, що в законі не прописано критерії стабільності національної валюти", — розводить руками Гонгальський.
Справа №3: парламентський розпис
Розмір зарплат чиновників міністерств, суми бюджетних коштів, які витрачаються на ремонти їхніх офісів і утримання автопарку, — все це до набрання чинності в 2011 році закону "Про доступ до публічної інформації" було відомо лише вузькому колу осіб.
 |
| Валерій Корнійко |
Використовуючи прогресивні норми українського законодавства, громадська організація "Опора" розсилає чиновникам запити і публікує отримані дані у себе на сайті. Більше року тому "Опора" звернулася до парламенту з проханням надати копію штатного розпису. Цей документ містить інформацію про підрозділи апарату Верховної Ради, назви посад, чисельність працівників та їхні оклади.
Всупереч вимогам закону, ділитися інформацією депутати не захотіли. "Ми отримали чітку відповідь "ні". Апарат парламенту повідомив, що цей документ є внутрішнім і його нібито не можна надавати для ознайомлення за запитами. Довелося подати позов до суду", — розповідає юрист "Опори" Валерій Корнійко.
Суд погодився з доводами і визнав протиправними дії апарату Верховної Ради, зобов'язавши його надати копію штатного розпису. Чиновники спробували оскаржити постанову суду першої інстанції. Після довгих судових розглядів у вересні нинішнього року Київський апеляційний адміністративний суд задовольнив прохання організації і підтвердив рішення суду першої інстанції без змін. Тепер апарат Верховної Ради зобов'язаний надати "Опорі" копію штатного розпису.
Українській судовій практиці знайома схожа справа — позов Ольги Сушко до Міністерства юстиції. Сушко теж хотіла ознайомитися з копіями штатних розписів деяких департаментів Мін'юсту. Суди всіх трьох інстанцій прийняли рішення на її користь. "Наша правова позиція була чіткою, обгрунтованою нормами закону про доступ до публічної інформації, а попередній успіх Ольги Сушко давав впевненість, що суд винесе рішення на нашу користь", — каже Корнійко.
На думку юриста, шанси на успіх безпосередньо залежать від того, наскільки закон дозволяє суддям маневрувати в його трактуванні. Закон "Про доступ до публічної інформації" хоча і не ідеальний, вважає юрист, але якісний. Він містить досить чіткий механізм надання публічної інформації, встановлює права авторів запиту та обов'язки розпорядників інформації. Іншими словами, не дає простору для вільного трактування.
Роман Куйбіда, заступник голови правління Центру політико-правових реформ, вважає, що механізми адміністративного судочинства (саме вони застосовуються в розглядах між громадянами і держорганами) полегшують громадянину захист своїх прав. "Можна обійтися навіть без звернення до професійного адвоката", — рекомендує Куйбіда. Втім, на його думку, в будь-якому разі варто порадитися з юристом, щоб оцінити перспективи справи і доказову базу.
