Історія про втрату мами та картини

1102 0

Ми у соцмережах:

Історія про втрату мами та картини

Усі вже звикли до позначок на обкладинках книг на кшталт «Бестселер за версією такого-то видання», «Рекордсмен за кількістю відгуків такого-то сайту» чи інформації про якусь премію, якою свого часу був відзначений твір. Але серед цього різноманіття рекламних гачків на палітурках і суперобкладинках для мене справжньою цінністю є романи, які вибороли Пулітцерівську премію.

Донна Тартт Щегол Так і сталося з романом «Щиголь» Донни Тарт. Попри його вражаючий обсяг — трошки більше ніж 800 сторінок і, відповідно, рівноцінний цеглині розмір, я взявся за нього і не пожалкував. Історія розпочинається у Нью-Йорку. Молода мама з дванадцятирічним сином збираються до школи на виховну розмову через низьку успішність. Перед неприємною зустріччю вони ховаються, щоб перечекати дощ, у музей, де стається вибух величезної сили, який забирає життя жінки та багатьох інших людей. Хлопчик, якого звати Тео, за проханням випадкового дідуся, що помирав від вибуху, забирає із собою відому картину голландського художника «Щиголь» і перстень, який має передати за невідомою адресою. Йому випадково вдається покинути музей непоміченим, і ніхто не знає, що він був у тій галереї й вчинив злочин. Але чи позитивно вплине на нього безцінне за своєю історичною значущістю полотно майстра XVII століття? Жанр книги — психологічний роман. Життя хлопчика змінюється після вибуху: він мешкає то тут то там, змінюється оточення та друзі. При цьому описано не тільки діалоги, а й роздуми підлітка, який став жертвою прикрої випадковості. Але історія, створена американською письменницею, упродовж усього твору не дає засумувати — читач тільки встигає звикнути до певного стану речей, як стаються події, які перекроюють усе. Посттравматичний синдром, неприйняття смерті матері та вкрадена картина стають для Тео непереборними внутрішніми конфліктами. Вони, як показує практика і у реальному житті, стають причиною того, що хлопець йде «кривою стежкою». Оточення йому нічого не забороняє, й несвідомо запускається «сценарій самознищення», коли підліток, не маючи змоги позбутися психологічних проблем, намагається звести рахунки з життям. Негативним моментом у цьому романі особисто для мене є друг Тео — Борис, персонаж другого плану. Він не то поляк, не то українець (хоча в романі часто говорить про себе як про росіянина), зображений проблемним підлітком, який має алкоголіка батька, а мати давно померла. Він і прискорює рух Тео на дно. Те, що роман закріпить і до того непевний та негативний образ українців у свідомості людей по цілому світу, що прочитають цю книгу, сумніватися не доводиться. Роман читається легко, навіть попри великий обсяг. Кульмінацію роману створено за законами кращих фільмів Тарантіно, а розв'язка взагалі стала для мене неочікуваним сюрпризом, тому що була подана як глибокі філософські роздуми. Роман правдивий, як саме життя, й тому зовсім неочікуваний. Вже на наступній сторінці все може перевернутися з ніг на голову. Але зазвичай так і трапляється з людьми — у щось неймовірне набагато легше віриться, аніж у повсякденне. Чи то хочеться вірити?.. Загалом я рекомендую роман для людей, які цікавляться психологією. Процес роботи над твором тривав десятиліття, тому він п'ється як добре витримане вино й залишає по собі чарівний післясмак. І чи часто ви беретеся за книги на 800 сторінок? Цю, я впевнений, варто придбати для повільного, але захопливого читання.

Марк ОПЛАЧКО.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також