Після деяких нових прем’єр колектив рівненського театру звинувачували у неактуальності репертуару — «Сорочинський ярмарок» і «Пошилися у дурні» безнадійно застаріли, «Солодкоголосий птах юності» та «Марія Тюдор» — не з нашої «опери», а «Сон літньої ночі» — це взагалі за Шекспіром. Нова постановка Рівненського академічного драматичного театру «Одкровення від Івана» вийшла «актуальніше не буває». В основу вистави лягла ледь не половина сучасних проблем українського суспільства. Це зробило її актуальною, але від того цікавішою та менш песимістичною вона не стала.
Ця прем’єра стала першою після видатної події — вручення директору театру Володимиру Петріву «Шевченківської премії» за «Берестечко». Власне, Петрів і став режисером нового проекту. Його вразила п’єса доволі затребуваного сучасного українського драматурга Анатолія Крима «Євангеліє від Івана» — історія звичайного селянина, котрий вирішив зайнятися фермерством у несприятливих для цього сучасних українських умовах. Сам автор анонсував п’єсу як історію про «геноцид українського села». Очевидно, цей «геноцид» був до вподоби не лише Петріву — до рівненської публіки виставу побачили глядачі багатьох українських міст у постановці тамтешніх театрів. У рівненському варіанті роль Івана виконав народний артист Георгій Морозюк у компанії інших трьох народних артистів, а також кількох провідних акторів. Рішення запросити на головну роль найкращого рівненського актора — найбільший плюс нової вистави. Актор вже давно довів, що яким би не був робочий матеріал, він завжди зі своєю роллю справляється на сто відсотків. Цього разу Морозюк — освічений і порядний селянин Іван, який хоче взяти кредит у банку для того, щоб засіяти землю. Його називають самогубцем, пропонують кредит на відкриття магазину, аби не зв’язувався із землею. Саме тут починаються проблеми. Дівчина сина фермера (Алла Луценко і Станіслав Лозовський) працює повією у місті, щоправда, роблячи все, щоб Іван таки отримав кредит. Банкір (Андрій Шевчук), який дає кредит, такий собі «маленький божок», що поводиться зверхньо, врешті-решт змушуючи селянина поцілувати йому руку за надані гроші. Заступник голови райдержадміністрації (Віктор Янчук) — типовий чиновник, який приводить до ініціативного фермера інвесторів, потім «доячи» бідного фермера. Бухгалтер фермера (Ніна Ніколаєва) — розчарована в усьому жінка, котра мріє втекти за кордон і врешті-решт зраджує свого колишнього роботодавця. Додавши до цього заздрісних односельців, недолугого сільського голову, зверхнього і жорстокого судового виконавця, котра забуває, що колись мешкала з Іваном в одному селі, дружину, яка миє підлогу в Італії — і вийде більш ніж двогодинне лінчування України, її влади і суспільства. Фіналом вистави є повне банкрутство фермера з описом майна й відмовою від нього майже всіх, крім сина та майбутньої невістки-повії. А точніше, моторошний гімн України у виконанні трьох героїв — Дякова, Гаврюшенка та Морозюка. Не дивно, що в «Одкровенні» дуже багато політики, яка несумісна з антиполітичною природою театру, як і всього мистецтва. Глядач бачить на сцені все те, що добре знає й без того — про хабарі, про негідників-чиновників, про мільйони заробітчан, про безвихідь людини, яка опиняється сам на сам із державою. Чи варто це показувати на сцені театру — сказати важко. Публіка щодня бачить це все у новинах, а тому, завітавши до театру, мабуть, хоче чогось іншого, такого, що зіграє на інших, аніж ненависть до держави, почуттях.
