У самому центрі Рівного, на вул. Соборній, 102, є будинок, що й досі обігрівається… грубою. Центральне опалення не справляється з холодом в будинку і навіть грубка не рятує — на стінах «цвіте» грибок. Цьому будинку, в якому мешкає сім’я Легкобитів, уже понад сто років. Проте в ЖКП «Центральне», на балансі якого перебуває будинок, говорять, що «тут ще можна жити».
Валентина Легкобит, пенсіонер-інвалід, у будинок вселилася наприкінці 80-х років: — Я тоді була вагітна п’ятою дитиною. До цього жила з дітьми практично в сараї, тому навіть невеликій кімнатці дуже зраділа. Згодом оселилася у двох кімнатах з кухнею та коридором. Хоча я знала, що будинок вже дуже старий, проте за радянських часів він вважався аварійним, і ми із сім’єю очікували на нове житло. Проте дуже скоро наші надії розбилися вщент. У нас почалися проблеми із самим житлом. У стінах з’явилися великі щілини, вони почали мокріти й цвісти. Навіть слимаки почали заводитися. На ніч ми зараз усі дірки затуляємо — боїмося, щоб чотирьом маленьким моїм внукам ці створіння не залізли у вуха. Зверху почала обвалюватися штукатурка. В хаті так холодно, що ми додатково обігріваємо її грубкою. Після пожежі у сусідів зверху, коли пожежна машина, щоб загасити її, вилила дві цистерни води, у нас почалися проблеми з електропостачанням. Одного разу я білила на кухні й мене вдарило струмом з якоїсь дірочки на балці, яку я хотіла забілити. Провалюється підлога, дує з щілин у вікнах, протікають труби в умивальнику, який ремонтники з ЖКП замінили. Наша кицька нещодавно впіймала в хаті трьох великих щурів. Коли звернулися в ЖКП з запитанням, коли ж дадуть нам нове житло, у відповідь почули: «Будинок не аварійний. Тут ще цілком можна жити». Ми були вражені. Звернулися по допомогу до міського голови Володимира Хомка. За його вказівкою до нас прийшла комісія з ЖКП, все оглянула й визначилася з роботою: гідроізоляція стін, заміна підлоги, ремонт даху. До сих пір нічого не почали робити, хоча приходили ще у вересні. Прийдуть ремонтувати підлогу — кажуть, спершу гідроізоляцію треба робити. Приходять робити гідроізоляцію — кажуть, треба спершу підлогу поміняти. Зі мною проживає четверо дітей зі своїми дітьми. Найстаршому — 7 років і він — дитина-інвалід першої групи. Найменшій дитині — 2 роки. Всі ми проживаємо в одній невеличкій кімнатці — найтеплішій. Інші — непридатні для житла. Діти часто хворіють. Умов для проживання немає. Дітей миємо в балії, бо ванни немає. Туалет у нас — на вулиці, й туди страшно заходити. Ми самостійно деякий ремонт робили, бо в хату самим соромно заходити, однак це не вирішує проблеми — тут просто неможливо жити. Настає зима — ми її боїмося, бо в хаті й вода замерзатиме. Грошей же на капітальний ремонт немає. Я перенесла чотири операції, треба ще дві, на які теж немає коштів. Не знаю, чи дочекаємося коли-небудь нормальних умов проживання.
Коментар Володимир Барилов, начальник ЖКП «Центральне»: — Будинок справді не вважається аварійним і перебуває у нас на балансі. Проте чи аварійний будинок, чи ні, вирішуємо не ми, а міська рада, тому від нас нічого не залежить — хіба що ремонт. Все, що від нас залежить, ми тут зробимо і в строки, вказані в приписах. Але й самі мешканці повинні нам допомогти — хоча б деякі матеріали купити, наприклад дошки для підлоги. Що ж до того, чому їм не дають новий будинок, бо тут неможливо жити, то, наскільки мені відомо, у свій час їм пропонували викупити його, очевидно, під приміщення для торгівлі, а натомість давали житло в Здолбунові. Вони відмовилися переїжджати із центру міста. А взагалі схожих за станом будинків, закріплених за нашим ЖКП, багато — 30% від загальної кількості. Є ще такі, будівництво яких датується минулим століттям. Вони або вважаються аварійними, або потребують ремонту. І якщо в другому випадку ми щось можемо зробити, то в першому мешканцям доводиться чекати на нове житло. Іноді це може тривати дуже довго.
