Сподіваюсь, ви ходите на базар чи до крамниці, заправляєте авто бензином або бачите, як це роблять ваші родичі чи друзі, маєте про запас такі-сякі долари і, таким чином, наочно уявляєте масштаб нашого нинішнього процвітання.
А значить, можете читати те, що буде далі, спокійно і без емоцій. Бо ж іще торік, коли більшість із вас затято протестувала проти обрання у президенти «зека» Януковича, я намагався тактовно попередити, що у перших рядах борців із цим «зеком», «режимом Кучми» та іншими міфологічними примарами йшли найперші й найближчі друзі та помічники зверхників «злочинної влади», які встигли цю владу вчасно зрадити. Ну не міг я вірити зрадникам, не міг... А ви тоді ображалися, звинувачуючи вашого кореспондента у «служінні злочинному режиму». Всі мої намагання звернути вашу увагу на те, що новий режим буде мало чим відрізнятися від старого і тому не слід розкидатися словами, залишилися безрезультатними. Ви повірили тим, хто першим встиг заплямувати колишніх друзів і колег, причому не просто заплямувати, а заплямувати красиво. Тим, хто першим встиг зрозуміти, що влада Кучми приречена, і з цієї влади втекти. Це взагалі чудове вміння, без якого політика неможлива. Говорити сьогодні протилежне тому, що говорив учора — невід’ємна риса успішного політика. Хто перший зрадив — той перший встиг. Тому сприймати це все слід спокійно і без зайвих емоцій. І чого оце розшумілися з приводу суперечки між Зінченком і Порошенком з приводу того, хто з них більший брехун? Вони ж давні друзі й колеги, а сперечатися почали, можливо, ще тоді, коли разом входили до фракції СДПУ (о), яку сьогодні оголосили ледь не лігвом диявола. Тоді Кучма для них ще не був злочинцем. Але й не батьком. Батьком він був для Ющенка, в чому той відверто зізнавався у прямому ефірі. Далі не буду. Перелік політичних зрад всіх цих «унікальних хлопців» із нової влади нікого не здивує, а тільки втомить мого читача, якому досить одного «унікального хлопця», якого Ющенко призначив керувати нашою областю. Вчинок Зінченка, його відставка із звинуваченнями влади у хабарництві (так на нашу мову перекладається слово «корупція») на зрозумілій для Зінченка мові не є зрадою, а навпаки — вивіреним кроком до подальшої політичної кар’єри. Бо ж кожен із тих, хто при владі, мріє просунутись вище. Не тому, що вважає себе таким розумним, а тому що добре знає тих, хто поки що знаходиться вище. Знає шлях, яким ті вскочили до владного керма. А шлях цей жодним чином не пов’язаний із людськими чеснотами. Зовсім навпаки. Знає, як видно, щось таке колишній комсомольський ватажок, колишній телевізійний продюсер, колишній ідеолог об’єднаних соціал-демократів, колишній керівник штабу Ющенка, а потім його канцелярії. Це знання дозволяє йому ще раз перебігти до іншої стайні. Де він буде вже не другим-п’ятим, а першим. Стаєнь цих у найближчі місяці з’явиться чимало, зватимуться вони політичними партіями і блоками, а очолюватимуть їх... зрадники. Великі, маленькі й середні. Зінченко, треба розуміти, вважає себе зрадником великим. І, скоріше за все, помиляється. Є зрадники більші за нього. Не вірите — запитайте у соціологів, які рейтинги політиків складають.
