Канадська пара вирішила приховати від усього світу стать своєї новонародженої дитини. Дитині всього чотири місяці, але про те, хлопчик це чи дівчинка, не знає ніхто, окрім матері, 38-річної Кеті Уіттерік, батька, 39-річного Девіда Стокера, двох їхніх синів, п’яти і двох років, найближчого друга родини і двох акушерок, котрі допомагали появі на світ цього юного жителя (або цієї юної жительки?) Торонто, повідомляє Yahoo News. Свою стать дитина обере, коли підросте, оголосили батьки.
Ім’я дитині дали дивне — Сторм. Втім, на честь шторму можна назвати як хлопчика, так і дівчинку. Ім’я це було присвоєно на честь урагану і хмар — за їхню красу і мінливість, пояснили батьки. У листі, що розіслали електронною поштою батьки дитини, сказано: «Ми вирішили поки не розголошувати статеву приналежність Сторма — заради свободи вибору замість обмежень, заради того, щоб світ при житті Сторма став більш прогресивним місцем». ”Якщо ти дійсно хочеш дізнатися про людину, ти ж не запитуєш, що в цієї людини між ногами», — говорить батько дитини. Тому навіть бабусі і дідусі не знають, онук у них чи онучка. Рішення, яке прийняли Стокер та Уіттерік, дозволяє їхній дитині обрати, ким він або вона захоче стати. «Ми помітили, що батьки так багато обирають за своїх дітей. Це огидно», — говорить Стокер, котрий працює вчителем у школі. Суспільство направляє дітям численні сигнали, які свідчать, що вони повинні втискуватися в заготовлені для них комірки, у тому числі за статевою приналежністю. ”Ми подумали, якщо відкладемо поширення інформації про стать дитини, то відіб’ємо кілька мільйонів таких сигналів на той час, як Сторм прийме рішення, чи ділитися самому (самій) цією інформацією,» — додала мати дитини. У листі вона також написала: «Фактично, не повідомляючи стать моєї дорогоцінної дитини, я говорю світу: будь ласка, дайте Сторму просто визначитися самостійно, ким він (вона) хоче стати!».
Експерименти над дітьми До думки приховати стать дитини Уіттерік прийшла, коли була вагітна. Її син Джазз проходив через період усвідомлення власної статевої приналежності. Тоді мати подумала, що повинна підтримати його в цій справі. Батько ж знайшов написану в 1978 році книгу, в якій розповідалося про дитину, котра виросла без акцентування своєї статевої приналежності, при цьому дитина була щаслива і добре пристосована до суспільства. До того ж над своїми дітьми, п’ятирічним Джаззом і дворічним Кіо, батьки експериментували й раніше. Коли Джаззу виповнилося півтора року, його привели в магазин дитячого одягу і запропонували самостійно обрати одяг, причому в будь-якій секції — хоч для хлопчиків, хоч для дівчаток. Коли Кіо досяг цього віку, з ним вчинили так само. Хлопчики також самостійно вирішують, стригти їм волосся чи відрощувати. Хоча Джазз міг би вже почати ходити в школу, він одержує домашню освіту, причому не за яким-небудь планом, а заснованим лише на власній цікавості. Ця концепція не передбачає щоденників, підручників й іспитів. Обидва сина вирішили носити рожевий одяг і відрощувати довге волосся, тому їх часто сприймають за дівчаток. Але ані батько, ані мати не поправляють перехожих, котрі називають їх дівчатками: діти самі можуть це зробити, якщо хочуть. Але Джазз, наприклад, хоча й вдягається як дівчинка, не хоче, щоб його приймали за таку, хоча нещодавно обрав собі в магазині рожеве плаття. При цьому Джазз попросив матір дати зрозуміти керівникам дитячого центру в Торонто, що він саме хлопчик. До того ж він вирішив не ходити в традиційну школу саме через можливі питання про його статеву приналежність, які бентежать його. Мати стоїть на своєму у методах виховання. «Всі запитують нас: коли це закінчиться? А ми завжди відповідаємо на це запитання так само: дійсно, коли це закінчиться? Коли ми будемо жити у світі, де люди самостійно роблять вибір про те, ким їм бути?». Наполягаючи на подібному тлумаченні волі розвитку людської особистості, батьки дотримуються лівих політичних переконань. Наприклад, вони відвідували гірські райони Мексики, де зустрічалися з революційним угрупованням сепаратистів, а також літали на Кубу, де жили в родинах, вивчаючи історію революції.
Проблеми вже почалися Суспільство насторожено ставиться до такої манери виховання дітей. Навколишніх турбує насамперед те, що дітям, коли вони виростуть, доведеться дуже нелегко в нашому жорстокому світі, відзначає канадський тематичний сайт ParentCentral. Уже зараз вони починають зіштовхуватися з нерозумінням. Наприклад, під час поїздки в місто Хемільтон дві дівчинки в парку сказали, що не хочуть гратися з «дівчинкою-хлопчиком». Продавщиця в магазині старих речей відмовилася продавати для Джазза рожеве боа з пір’я. «Звісно ж ви не купите це для нього — він же хлопчик!» — викликнула вона. Засмучена, але не бажаюча турбувати Джазза, Уіттерік залишила магазин. Звичайно, вона думає про те, чи не піддадуться її діти остракізму. Але, філософськи зауважує мати, над усіма нами в якомусь ступені знущаються навколишні за те, як ми виглядаємо, за те, як ми одягаємося, і за те, як ми думаємо. Вже якщо тебе дражнять, краще твердо дотримуватися своєї самобутності, аніж намагатися влитися в колектив, думає вона. Психолог Дайана Еренсафт визнає наявність різних видів відхилень у дітей, що намагаються визначитися зі своєю статевою приналежністю, але все-таки вважає, що небажання повідомляти навколишню стать своєї дитини позбавляє його (її) можливості позначити своє місце у світі, хоча б і добровільно. Один зі світових експертів в галузі статевої ідентифікації, керівник спеціалізованої служби для дітей «Центру залежностей і розумового здоров’я» Торонто, доктор Кен Цукер вважає, що визначальними факторами є не природні задатки, а виховання. «Навіть якщо батьки не зробили вибір — і в цьому теж полягає вибір, що вплине на дітей», — говорить він. Але чи завдасть таке виховання психологічної шкоди дитині, Цукер сказати не хоче. «Видно буде», — говорить він. Батьки мають намір зберігати стать дитини в таємниці доти, поки сам (сама) Сторм, Джазз і Кіо будуть з цим згодні. Очевидно, суспільне обговорення такого екзотичного рішення батьків буде лише наростати, відзначає британська газета «The Times». Батьки більше не бажають давати інтерв’ю — вони не хочуть, щоб діти відчули себе кимсь на зразок екзотичних жуків. Самі діти, пояснила мати, сказали, що в увазі преси не мають потреби.
