Темп життя зростає невпинно. Не тому що народ багато і швидко їздить, не в цьому темп, як виявилось. Дурненькі письменники-фантасти, які вигадували колись перспективи для людства, думали, що ми взагалі будемо в реактивних ракетах літати на сніданок куди-небудь на Сатурн. Не могли збагнути наші предки, що нам взагалі їздити куди-небудь буде не потрібно. Літаємо не ми, літає інформація — головний товар сучасності! Не можна сказати, що ніхто цього не передбачав. Один футбольний тренер ще у сімдесяті роки казав, що м’яч все одно буде летіти швидше, ніж бігає футболіст, скільки б той не тренувався. І якщо у футболі люди ще трохи бігають, то в решті життя тільки й роблять, що сприймають інформацію. Сприймають постійно і повсюди. Носії інформації наздоганяють людей у будь-якому місці, аби…
Темп життя зростає невпинно. Не тому що народ багато і швидко їздить, не в цьому темп, як виявилось. Дурненькі письменники-фантасти, які вигадували колись перспективи для людства, думали, що ми взагалі будемо в реактивних ракетах літати на сніданок куди-небудь на Сатурн. Не могли збагнути наші предки, що нам взагалі їздити куди-небудь буде не потрібно. Літаємо не ми, літає інформація — головний товар сучасності! Не можна сказати, що ніхто цього не передбачав. Один футбольний тренер ще у сімдесяті роки казав, що м’яч все одно буде летіти швидше, ніж бігає футболіст, скільки б той не тренувався. І якщо у футболі люди ще трохи бігають, то в решті життя тільки й роблять, що сприймають інформацію. Сприймають постійно і повсюди. Носії інформації наздоганяють людей у будь-якому місці, аби… Справді, аби що? Отак, бува, скинеш із себе мішок інформації, отриманої за день, як ту спітнілу футболку після тренування, і залишаєшся практично ні з чим. Нічого не запам’ятовується з того потоку слів, які біжать із стрічок новин , перемішаних із рекламою. Раніше інформації було менше і над нею ще можна було подумати. Тепер не можна. Поки думатимеш над одним повідомленням, пропустиш три наступних. Поспішати треба. Мова при цьому страждає нещадно. Майже нічого від тої мови не залишається. Речення стають короткими, перетворюючись на слова, слова стають багатозначними і міжнаціональними, як матюки, в які кожен бажаючий може вкласти свій зміст. Не вкладає. Бо немає коли. Нові пісні і нові фільми виходять з такою швидкістю, що їх і по одному разу не передивитися і не переслухати. Те ж саме й з книжками. Майже зникли афоризми з популярних фільмів і пісень, а ті, що з’являються, мають якийсь липучий присмак. Наприклад: «Я тєбя слєпіла із таво, что било». Про те, який саме матеріал для ліплення згадується першим, ви і без мене здогадались. Всі про одне подумали, чи не так? Зникло поняття граматичної помилки. Головне, щоб тебе зрозуміли, а чи відповідає написане правилам граматики, нехай за це у професорів голова болить. Чи у проффесорів? Не встиг народ відсміятися над безграмотним Януковичем із його «Анною Ахметовою», як навздогін кинулась Тимошенко, по сто разів на день закликаючи політиків до «каоліції». Яка різниця, коаліція чи каоліція? Головне, що всі зрозуміли, чого хоче популярна жінка Тимошенко. Того самого хоче, що її головний опонент по грамотності Янукович. Коли вона чи він це одержать, все буде так, як вони скажуть. Вони будуть встановлювати правила всього. І граматики теж. Хоча яка там граматика після цього? Прайси та реклама — головне читання сучасної людини. Для розваги музика, яку тепер можна «грати» прямо на своєму мобільному телефоні. По два-три такти. Хоч Бетховена, хоч, пробачте, Емінема. Довгі речення людей втомлюють. Так і бачиш обличчя співрозмовника, який вже на п’ятому твоєму слові починає нудитись. Справді, чого там довго розповідати? Кажи, коротше, скільки? Точніше, не так: «Карочє, скока? Скока, скока?». Афоризми остаточно перейшли з літератури до реклами. Нормально — в рекламі грошей більше. Тому залишки хоч якихось думок одразу ж йдуть до реклами, розчиняючись, як ті кавоподібні напої у вирі інформації, який не зупиняється ні на мить. Як почути головне? А що для нас головне? Те, що в селі п’яні родичі порізали один одного ножами? Це вчора було чи сьогодні? І вчора, і сьогодні? Тільки не ножем, а сокирою? Подумати над тим, чого це вони один одного ріжуть, нема коли. Всі поспішають за новою інформацією. Думав, що біля магазину відпочину. Біля тих хлопців, що не поспішаючи стоять попід вітриною, розповсюджуючи довкіл дух філософських роздумів. Щойно підійшов, а вони одразу: «Карочє, налівай!». Що тут скажеш? Карочє так карочє…
