— Доброго дня, шановний! Не впізнав? — Здоров був! Давно щось тебе не чув. Зайшов би… — А чого мені у тебе у приймальні світитися? Я своє вже відсвітив. А поговорити можна і телефоном. — А є про що? — Авжеж! Щось ти, Михаличу, давно вулиці не перейменовував… — І тому ти дзвониш зрання? — І тому теж. Тут хлопці на тебе ображаються. Колишні мої підлеглі.
І молоді теж не задоволені. Зовсім погано стало. Зарплати сам знаєш які, ціни ростуть, чесними усі поставали. А жити як? — А я тут до чого? У вас є міністр у фесйбуці, з ним і розбирайтеся! — Міністр, Михаличу, далеко, а хлопці тут. Усім їсти-пити треба. Цілий день по дорогах мотаються, трупи з кузовів виколупують, бензин палять. А знаєш, почім тепер бензин? — Так їм же машини японські гібридні привезли! — А гібридні, вони на воді, чи що? Коротше, шановний, давай щось із вулицею робити. — Із якою вулицею? — Ніби не знаєш? Із Соборною вулицею, кормилицею нашою! — Ну, не нашою, а вашою, не прибріхуй! — Пробач, Михаличу, недобре тоді вийшло з тими платними парковками. Але й тобі не слід було поспішати родичів туди прилаштовувати. Вулиця, вона поспіху не любить. Вона терплячих любить. Тих, хто не хапає усе собі, а потихеньку, потихеньку… Таких вона сто років годувати буде! — Вибач, не можу я. Громадськість проти! — Хто-хто? Коли це ти, шановний, до громадськості почав прислухатися? Не мені про це розповідай. Громадськості цій своїй можеш скільки завгодно, але не мені. Коротше, хлопці голодні і злі. Заспокоїти їх треба. Ну нехай постоять там хоча б вдень! Отих мажорів із волинськими номерами потрусять трохи. А то їздять Рівним як у себе вдома! Нехай попустяться трохи. Мої хлопці вміють таких доїти! — А людям, людям що я скажу? — Ну скажеш, що бюджет поповнюватимеш за рахунок штрафів із тих, хто попід знак по Соборній їздитиме… — Чий бюджет? Твій? Не сміши! — Не мій бюджет, дорогенький! Мені вже нічого не треба. А ось тобі — навпаки! Це ж не у мене вибори восени. — Ти на що натякаєш? — Та заспокойся, не нервуй. Знаю, що ти чесний-пречесний. Але ж є недобрі люди, що про тебе усяке говоритимуть. Що туди-то ти їздив, а звідти-то — до тебе. Хлопці ж на дорозі усе бачать, хоч їх і не видно. Добрі хлопці, а ось зарплата маленька. Чому не дати найкращим на Соборній постояти? Ну нехай на бензин хоч зароблять! — Нема у мене часу з тобою теревенити, ранкова нарада за п'ять хвилин. — Так я ж і не претендую на твій час дорогоцінний. Просто про хлопців вирішив нагадати. Які у дощ, і в холод, і в спеку на посту життям ризикують… — Дякую, що нагадав. Бувай! — Алло, Наташо! Підготуй на виконком документи про заборону проїзду по Соборній. Там десь скарги були від інвалідів. Пам'ятаєш, як тоді, коли до магазину перехід влаштовували біля собору? Щось таке підбери, соціологію всяку. Часу мало? А ти багато не готуй тих документів. Виконком все одно вирішить так, як я скажу… Усе написане вище є повною вигадкою автора з першого до останнього слова і не має жодного стосунку до дійсності. Збіги у назвах та іменах випадкові.
