Велика кількість відомих і поважних діячів культури та мистецтв днями відвідала Рівенський академічний музично-драматичний театр. Модна молодіжна письменниця Марія Матіос, патріарх української поезії Іван Драч, художник Іван Марчук, народна артистка України, актриса Лариса Кадрова, герой України Борис Возницький та інші приїхали в Рівне перевірити, чи справедливими є претензії рівенських театралів і вистави «Берестечко» на здобуття найвідомішої державної премії у галузі мистецтв — Національної премії ім. Шевченка. Всі ці «динозаври» української культури входять до Комітету з присудження Національної премії, загалом 19 чоловік (до Рівного не приїхали кінорежисер Олег Бійма, актор і продюсер Анатолій Хостікоєв, голова комітету Роман Лубківський, поет Василь Герасим’юк, композитор Євген Станкович та інші). Чи не вперше за багаторічну історію премії комітет вирішив здійснити виїзди у регіони, котрі висувають своїх кандидатів.
Виставу «Берестечко», а саме виконавця головної ролі Богдана Хмельницького — директора театру Володимира Петріва та режисера Олександра Дзекуна на здобуття премії, грошовий еквівалент якої 100 тисяч гривень, висунула Острозька академія. Саме студентів цього навчального закладу було найбільше серед глядачів вистави, від успіху якої залежало, чи зможуть митці з Рівного вперше отримати почесну нагороду. Знаючи це, актори старалися, не жаліючи себе. Петрів відіграв бездоганно, а ось його партнер Стас Лозовський (Тиміш Хмельницький) продемонстрував чудеса акторської самовідданості — у сцені боротьби з гетьманом молодий актор травмував ногу, як потім виявилось, це був перелом, хоча дограти до антракту таки зміг. Другу дію Стас грав «на уколах», а тому в одній із сцен травмувався ще раз, вдарившись головою. Як тут не згадати про фатальне невезіння «Берестечка» — на прем’єрі Петріва в антракті також «відкачували», а наприкінці минулого року один з показів взагалі довелося скасувати — виконавець головної ролі напередодні зламав палець на нозі. Чи оцінять таку самовіддачу члени комітету, невідомо — прізвища лауреатів премії оголосять у символічний день, дев’ятого березня. Конкуренти у рівнян достойні. Перш за все, це одна з найгучніших українських театральних постановок, вистава компанії «Бенюк і Хостікоєв» «Про мишей і людей», де в одній з головних ролей грає член комітету Хостікоєв. Номінується на премію ім. Шевченка ще й проект дніпропетровського муніципального театру одного актора «Крик» — постановка й виконання вистави «Гріх» за Коцюбинським одним актором — Михайлом Мельником. Є у «Берестечка» ще одна проблема — у номінації «Музика» на премію претендує опера Донецького театру опери та балету «Богдан Хмельницький». Навряд чи комітет присудить нагороду одразу двом творам, присвяченим цьому історичному персонажу. Серед інших цьогорічних претендентів варто згадати про рок-гурт «Кому Вниз», репертуар якого рясніє піснями на словами українських класиків, а також про британця Раймонда Турконяка, котрий багато років перекладав українською мовою Острозьку Біблію. Національну премію імені Шевченка багато сучасних митців асоціюють із традиційністю та консерватизмом. Хоча самі члени комітету впевнені, що премія й донині залишається найпрестижнішою нагородою для творчої людини. — У своїх оцінках ми не розділяємо понять «національна ідея» та «естетична цінність», — говорить заступник голови комітету Марія Матіос. — Твір, який удостоюється премії, повинен гармонійно поєднувати ці дві речі. Слова про Україну — це ще не привід, щоб отримувати нагороду. А стосовно заяв деяких людей про відмову від премії — це неправда. Відмова від вже отриманої премії та від претензій на неї — різні речі. Просто деякі сучасні письменники епатажною поведінкою роблять на цьому собі піар.
