Ще років п’ятнадцять-двадцять тому важко було уявити зиму без червонощоких хлопчаків з ключками в руках, коли на ковзанах, коли без них, які ганяють у хокей. Ковзанки тоді фізкультурники-ентузіасти заливали чи не у кожній школі, встановлювали борти, ворота, вмикали ліхтарі та музику. Є що згадати. Нині ж хокей — це не більше, аніж заокеанська розвага, про яку у півхвилинних сюжетах іноді розповідають у новинах спорту на українському ТБ. Немає в Україні хокейного чемпіонату, немає за кого дітям вболівати біля телевізорів, а відтак не тягне тих дітей купувати ключки та шайби.
Проте ті, двадцятирічної давнини, «діти» залишилися, більше того, зраджувати звичці грати у хокей вони аж ніяк не збиралися. З ініціативи власника тенісного клубу «Софія-стар» Володимира Ковальця два корти зі штучним освітленням були переобладнані під хокейний майданчик. Хокейні баталії у «Софії» проходять чи не щодня, усе залежить від погоди. Іноді з’їжджається до п’ятдесяти учасників, причому в багатьох рівень майстерності дуже навіть пристойний. Як з’ясувалося, раніше рівенські юнацькі та студентські команди, незважаючи на відсутність льодового палацу, небезуспішно виступали на різноманітних змаганнях. Так, юнаки колись навіть всеукраїнський турнір «Золота шайба» виграли. Місцеві хокейні аматори об’єдналися у команду, пошили собі форму з прізвищами на спині й тепер проводять товариські поєдинки з представниками інших міст: Львова, Млинова. До речі, грають у Рівному в хокей люди переважно заможні, адже екіпіровка коштує недешево, за оцінками самих спортсменів — від 300 до 800 доларів. За словами хокеїстів, їм прикро, що така чудова, швидка гра практично не користується популярністю у молоді, закидаючи при цьому владі небажання заливати у місті взимку ковзанки.
