Дитячі новорічні ранки — одна з небагатьох добрих традицій, яка залишилася в нас з минулого. Прикрашену скляними іграшками і сріблястим дощиком велику ялинку в музичній залі, викликання Діда Мороза зі Снігуронькою, хороводи пам’ятають усі. У дитсадках і школах діти роблять це і сьогодні. Щоправда, новорічні ранки суттєво осучаснили: серед казкових персонажів, які розважають дітей, сьогодні можна зустріти мультяшних Шрека і Рапунцель, а на Різдво діти вже не з Дідом Морозом танцюють, а співають колядок і «водять козу».
Завідувачка дитсадка №40 Олена Прокопчук, яка пропрацювала у дошкільній освіті 35 років, пригадує: — Колись новорічні ранки не були такими цікавими та насиченими, як сьогодні. Репертуар та сценарій свята в кожному дитсадку були переважно однаковими. Діти співали пісень та розказували віршики російською мовою. Після того як Україна стала незалежною, новорічні ранки урізноманітнились національними традиціями. Сьогодні ми вчимо дітей співати колядок і щедрівок, обрядів «водіння кози» та «Меланки» на свято Василя. Святкування все більше наближаються до європейських. Сьогодні і прикраси на ялинку красивіші та різноманітніші, і на новорічному ранку можна побачити не лише Діда Мороза, а й Санта Клауса. Наших дітей вітають і мультяшні персонажі — добрий Шрек, довговолоса Рапунцель. — Сучасні діти не дуже відрізняються від малечі повоєнних років, — стверджує рівненський Дід Мороз з 60-річним стажем Іван Білоус. — Хіба що 1950-ті діти були біднішими і більш замкнутими. На новорічних ранках вони поводилися тихо, читали віршики або співали і за це у подарунок отримували цукерки і печиво. А в теперішніх малюків багато енергії, вони люблять рух, хочуть бігати, гратися. У рівненських школах та дитсадках новорічні ранки тільки розпочалися, адже до цього був карантин і діти не могли зібратися разом. Кожен навчальний заклад проводить їх по-своєму. Так, в НВК «Престиж» проведення новорічного ранку — ціле театралізоване дійство, в якому актори — вчителі. — Ми щороку придумуємо новий сценарій, який тримаємо в секреті від учнів та їхніх батьків, — розповідає директор школи Лілія Котовська. — Для цього у нас спеціально створено вчительську трупу, яка працює над цим, починаючи з жовтня. Дітям дуже цікаво побачити, яку роль на ранку гратимуть їхні вчителі, і чи впізнають вони вчителів у костюмі і з гримом. Змінився в порівнянні з 1980-ми роками і репертуар новорічних вистав. — Останні роки новорічні вистави, які показує дітям наш театр, вражають не лише малечу, але і їхніх батьків так, що вони приходять їх подивитися і вдруге, — каже директор Рівненського обласного музично-драматичного театру Володимир Петрів. — Ми розпродаємо квитки наперед. Взагалі ж за останні 10-15 років рівень постановок, в тому числі і новорічних, суттєво зріс. Кожного року ми намагаємося придумувати щось нове, цікаве. Цього року показуємо «Червону Шапочку», але не у класичному варіанті з добрим зайчиком і злим вовком, а навпаки. Поставити її виявив бажання наш актор Станіслав Лозовський. Судячи з реакції дітей та батьків, яку я спостерігаю після вистави, він зробив гарну постановку. Мабуть, чи не найбільше відчутний вплив часу на тому, в яких новорічних костюмах можна побачити сучасну малечу. Валентина Мацканіч, яка шиє новорічні костюми ось уже 10 років, розповідає: — Сьогодні у мене замовляють і Бетменів, і Шреків, і піратів Карибського моря. Діти та їхні батьки стали дуже вигадливими. Тільки якщо діти прагнуть одягнутись, як їхні улюблені персонажі у мультику чи фільмі, то батьки іноді хочуть, щоб їхня дитина була Наполеоном чи Петром Першим, чи Катериною Другою. Найоригінальніший костюм, що мені довелося шити, — папуаса, який замовила мама для свого сина відповідно до шкільного сценарію. Я не уявляла, як він має виглядати, та потім згадала «Пригоди Шурика», зокрема, епізод про будівництво, де один з героїв бігав у спідниці зі списом, як африканець. Проте користуються популярністю і традиційні принцеси, зайчики, вовчики, лисички. Щоправда, тепер їхня собівартість значно зросла в порівнянні з тією, яка була 10 років тому. Так, костюми Діда Мороза та Снігуроньки коштують сьогодні 800 гривень. Ми поцікавились, чим запам’яталися новорічні ранки відомим рівнянам та в які костюми вони одягалися, коли були дітьми. Василь Берташ, голова Рівненської ОДА: — На такі свята, як Новий рік та Різдво, завжди згадую своє дитинство. Ту радість, яку сьогодні відчувають діти на новорічних ранках біля ялинки, відчував і я колись. В дитинстві я брав участь в новорічних ранках в школі. Одягав костюм вовчика-братика, який мені шила мама. Чому саме цей костюм? Мабуть, тому, що батько був лісником та мисливцем, тож костюм оздоблювали натуральним хутром. В мене навіть був справжній вовчий хвіст. Фотографії, на жаль, з того часу не маю, адже це були часи, коли на все село був один фотоапарат. Та що там говорити: я зрозумів, що таке електричне світло, коли був у третьому класі — тоді у нас в школі вперше загорілася лампочка Ілліча. Юрій Кічатий, голова Рівненської обласної ради: — З дитинства я навчений батьками, що Новий рік та Різдво — це свято. Згадую себе, коли дивлюся, як мої внуки готуються до цих свят, пишуть листи Діду Морозу, вірячи в його існування. Колись і ми так робили. Пам’ятаю, що на новорічному ранку в 1962 році я був «Новим роком». Мама пошила мені гарний костюм з вати і білосніжної тканини. Шоколадні цукерки та мандарини були для нас екзотикою навіть на новорічні свята. Також запам’яталося, як просив Діда Мороза подарувати мені катер, що може плавати на воді. І мені його поклали потім під ялинку — я був щасливий. Гадаю, що в душі ми так і залишилися дітьми, а тому так само, як і тоді, радіємо новорічним святам. Володимир Хомко, міський голова Рівного: — У ранньому дитинстві я на новорічні ранки не ходив, адже був «дитиною двору». А от у школі відвідував усі новорічні свята з великим задоволенням. Школа у нас була невелика, навчалося там не так багато дітей, і практично всі вчителі, батьки, школярі були знайомі один з одним, отже, і подібні свята в нашій школі (ЗОШ №2) відбувалися по-сімейному, в надзвичайно душевній атмосфері. Тепер я з великою приємністю згадую свої шкільні роки. Ще на шкільних новорічних ранках нам завжди давали подарунки, а в той час це було ого-го! Не пам’ятаю, щоб я переодягався у карнавальні костюми, але в моєму дитинстві був дуже популярним образ «трьох мушкетерів». Андрій Грещук, секретар міської ради: — Пригадується новорічний ранок, коли я був у третьому чи то четвертому класі. Тоді я побачив у дитячій енциклопедії, як виглядав скіфський воїн. Сказав мамі, що хочу такий костюм. Мама завела мене до кравчині, якій мені довелося довго пояснювати, що ж я хочу від неї. Та костюм мені виготовили такий, як хотів, і я з’явився в ньому на новорічний ранок. Однокласники та інші школярі, побачивши мене, запитували: «А ким це ти вбрався?». Ніхто не вгадав у мені скіфського воїна, мабуть, тому, що не знали, як він виглядає. На жаль, фотографії з тих часів не збереглося, адже тоді це була рідкість. Галина Кульчинська, заступник міського голови Рівного: — У ті роки, коли я навчалась у школі, більшість дівчаток були «сніжинками». Це був найпопулярніший костюм, адже таких пропозицій новорічного вбрання для дітей, як сьогодні, не було. Для костюма сніжинки, якою була і я, мама купувала декілька метрів марлі і крохмалила її. Потім збирала у спідничку, схожу на балетну пачку. На голову я одягала корону. Пам’ятаю, що одягнутися в такий костюм було для всіх нас надзвичайною подією, казкою, адже кожна дівчинка відчувала себе в той день принцесою чи феєю. Був також і конкуруючий елемент: ми оглядали одне одного, в кого костюм кращий. На новорічній ялинці потім обирали учня у найкращому костюмі. А ось для свого сина я новорічне вбрання не шила — пропозицій на той час, як він був маленьким, було вже достатньо. Так, в дитячому садку він був і грибочком, і Бетменом, й іншими персонажами.
