Лісове урочище, що біля села Луко Володимирецького району, стало місцем масового паломництва. Люди сюди приїжджають з усієї України і навіть сусідньої Білорусі — вірять у те, що тут здійснюються бажання — достатньо лише пов’язати на одному з хрестів, які стоять при лісовій дорозі, стрічку чи вишитий рушник і щиро помолитись.
Через село пролягає вузькоколійка, саме потягом, який в народі називають «кукушка», й добираються найчастіше паломники і відразу йдуть до хати, в якій проживає сім’я Рищиковців. Олена та її чоловік залюбки проводять приїжджих до урочища і розповідають про нього. Історія цього урочища оповита таємничістю. Кажуть, що саме в цьому місці три століття тому замерз сліпий старець з трьома дітьми та дружиною. На місці їхньої загибелі поставили невеликий хрест і невдовзі помітили: якщо помолитись біля того хреста, то бажання здійснюються. — Про урочище мені розповідала ще моя бабця, — пригадує пані Рищиковець, обережно поправляючи рушники та різнокольорові стрічки на хрестах. — Вона знала про загиблих людей небагато. Лише те, що вони ходили по селах і просили милостиню. Того року зима видалася дуже морозною. Знесилені та голодні, вони присіли під деревами відпочити і позамерзали, не дійшовши до села лише два кілометри. Звідки родом був старець і ті, хто разом із ним ходив, ніхто достеменно не знає. Олена Рищиковець розповідає, що її бабці Євгенії якось наснився померлий старець, назвавшись Калістратом. Відтоді у церкві служать за упокій його душі, а селяни і приїжджі звертаються до нього в молитвах саме за цим іменем. Пані Олена разом з чоловіком все життя присвятила тому, що доглядає це місце. Чоловік власноруч встановив там хрести. Спочатку, щоб машини не позбивали їх, зробив невеликий дерев’яний парканчик, а згодом за сприяння керівництва села обнесли урочище металевою сіткою. Жінка розповідає, що й сама не раз переконувалась у чудодійності цього місця: — Мій син Леонід був миротворцем, двічі їздив до Іраку. Я була у відчаї й ледь не щодня ходила до хрестів, молячись Богу і просячи у Калістрата заступництва за сина. Хлопець повернувся цілим і неушкодженим, хоч, розповідає, у нього й стріляли, та кулі пройшли мимо. А нещодавно приїжджала жінка, якій лікарі поставили діагноз — безпліддя. Вона дуже хотіла мати дітей. Після відвідин урочища жінка... завагітніла. Тепер, на знак вдячності, вона часто приїздить у село. А наша односельчанка Марія дуже хотіла вийти заміж, тож Бог послав їй хорошого чоловіка. Щоб вклонитися хрестам, до урочища ледь не щодня приїздять люди з усієї України, везуть із собою хто що може — свічки, хустки, стрічки, пряники, цукерки та гроші. Для грошей пані Олена поставила під одним з хрестів спеціальну банку. Щодня вона перераховує гроші, які кладуть туди люди. — За сьогодні навезли майже 60 гривень, — каже пані Олена, кладучи перераховані гроші назад у банку. — Відверто кажучи, я не знаю, що з ними робити. В селі розповідають, що коли один з випадкових перехожих забрав ці гроші, то через декілька днів осліпнув. Зрозумівши, що він накоїв, попросив знайомих провести його на те місце і поклав гроші назад. Востаннє я віддала ті гроші на нашу церкву. Декілька тижнів тому до пані Олени з сусіднього села приїхав священик, щоб похрестити її онуку. Жінка, скориставшись нагодою, показала батюшці урочище. Це перший священик, який там побував. До речі, він сказав, що це місце виникло не випадково…
