Поєдинок «Вереса» з «Олександрією» мав дати відповідь на одне із головних запитань, які цікавлять людей, небайдужих до футболу — чим є нинішня команда із Рівного серед футбольної еліти України? Якби рівняни виграли, можна було би вважати, що «Вересу» до снаги боротися за місце у призовій п’ятірці. Бо ж «Олександрія» саме у цій п’ятірці знаходиться, та ще й має у доробку виїзну перемогу над «Шахтарем». У разі поразки можна було готуватися до жорстокої боротьби за місце в еліті з групою інших невдах. Гра закінчилась унічию.
«Верес» — «Олександрія» — 0:0
Чемпіонат України. 10 тур.
3 жовтня. Луцьк, стадіон «Авангард», 350 глядачів.
«Верес»: Когут, Солдат, Гончаренко, Мирошник, Немчанінов, Полюлях, Петько, Панасенко (Гегедош, 81), Є. Пасич (Тимофієнко, 85), Г. Пасич (Дахновський, 85), Сергійчук (Шестаков, 66).
«Олександрія»: Білик, Цуріков, Бабогло, Дубра, Мірошниченко, Третьяков (Одарюк, 28), Ковалець, Калюжний, Дришлюк, Гринь (Устименко,75), Кожушко (Кирюханцев, 75).
Перш ніж робити висновки, коротко про те, що відбувалося на полі луцького стадіону. Колись на спортмайданчику центрального парку Рівного щонеділі збиралась група чоловіків віком за 50 років, аби поганяти м’яча. Називати це футболом вони соромилися. Тому запрошення звучало так: «Приходь, поштовхаємося!». Приблизно те ж саме, лише у виконанні професійних гравців у футбол, показали «Верес» та «Олександрія». Обидва колективи мають схожий стиль — не дати зіграти супернику, а коли вийде — забити самим! Не вийде — то так і буде!
Різниця була лише у тому, що «Олександрія» займається цим вже не знати скільки років, заважаючи грати «Динамо», «Шахтарю» та іншим, а «Верес» приєднався до процесу лише влітку цього року. Тож на полі були дві групи гравців у футбол, які відчайдушно боролися за кожен м’яч, не шкодуючи ані себе, ані суперників. Важливим був сам процес боротьби. Вигравши єдиноборство, гравець копав м’яча, бив або назад або вперед, де знову зав’язувалася боротьба. І так усі дев’яносто хвилин! Тож півтори сотні глядачів у червоному могли спокійно співати пісень та горлати гасла, не відволікаючись на те, що відбувалося на футбольному полі. Ті декілька моментів, коли футболісти віддавали гострі передачі або били по воротах, були поодинокими винятками, які, як нам відомо ще зі школи, лише підтверджують правило. На останніх хвилинах, коли команди втомились боротися одна із одною, могли забити і ті й інші. Але не пощастило!
Що у підсумку? «Верес» ще раз довів, що нинішнім складом може успішно відбиватися практично від усіх команд чемпіонату. Щодо гри у футбол, то манеру закидати м’яча уперед в розрахунку на те, що Сергійчук поштовхається, впаде і «заробить» штрафний чи одинадцятиметровий, усі вже добре вивчили. З «Олександрією» таке вже не проходило. А грати інакше команда тренера Вірта або не вміє, або не хоче. Щоб не ризикувати.
Вже тепер можна сміливо передбачати, що «Верес» і надалі «вигризатиме» такі-сякі очки до турнірної таблиці, що дозволить у підсумку посісти місце у першій десятці, аби надалі штовхатися уже не у Луцьку, а у Рівному на новому стадіоні. Інша справа — чи готові будуть рівняни ходити на це видовище і платити гроші за квитки після того, як заповнять стадіон на кількох перших матчах? Порожні стадіони у Полтаві, Дніпрі, Львові, Одесі, у тій же Олександрії доводять, що для такого футболу досить лише однієї трибуни для власників команд, їхніх колег, партнерів та друзів. Хіба що таких виявиться багато тисяч… Але це навряд…
Микола НЕСЕНЮК.
