Що б там люди не говорили, але коли несподівано приходить недуга, усі поспішають за допомогою в лікарню. Є гроші чи немає, на лікаря дивляться з надією, як на Бога. А коли він, як банківський чиновник, виставляє пацієнту «рахунок» на медикаменти, і сума ця, не доведи Господи, перевищує усі його доходи, куди й діваються думки про милосердя людей у білих халатах.
Що б там люди не говорили, але коли несподівано приходить недуга, усі поспішають за допомогою в лікарню. Є гроші чи немає, на лікаря дивляться з надією, як на Бога. А коли він, як банківський чиновник, виставляє пацієнту «рахунок» на медикаменти, і сума ця, не доведи Господи, перевищує усі його доходи, куди й діваються думки про милосердя людей у білих халатах. Спілкуючись з лікарями відділення серцево-судинної хірургії обласної лікарні Олексієм Гучем та Володимиром Данилюком про проблеми хірургічної допомоги хворим, подивувалася, як вони за роки оцієї фінансової нестабільності зуміли зберегли найцінніше — професійність і чуйність до людського горя, якому, на жаль, не завжди можна зарадити. Хірургам ніколи не звикнути до ситуації, коли син погоджується на ампутацію ноги батькові тільки тому, що у нього немає коштів на лікування... Виклик консультанта з області до хворого в райцентр обходиться родичам щонайменше заправкою санітарного автомобіля... А операції, які щодня проводять хірурги, здебільшого є стресовими: пацієнт не завжди спроможний забезпечити операцію усім необхідним, а хірург — завжди повинен надати якісну медичну допомогу. Хоча держава один день роботи хірурга оцінює від 8 до 14 гривень, а сантехніка — 8 гривень. Та й за годину операції він одержує набагато менше, ніж за 15 хвилин повинен віддати перукарю або за годину роботи слюсареві. Професійний обов’язок часто породжує серйозні проблеми і для лікарів «швидкої». Ні для кого не секрет, що вони працюють в екстремальних умовах. Так само як фтизіатри, венерологи та хірурги мають справу з інфекційними хворими. Якщо захворіють, то лікуватимуться за свої кошти. А зарплата у цих лікарів така, що й писати соромно. Умови, в яких працює нині лікар, далекі від нормальних. Сьогодні держава через нестачу коштів у бюджеті не може належним чином забезпечити функціонування медичної галузі. Вона надала хворому приміщення, апаратуру, знання і досвід лікарів. А ось на медикаменти, забезпечення, наприклад, операції усім необхідним грошей у неї немає. Їх повинні знайти самі пацієнти. Дехто знаходить, а дехто свідомо відмовляється від лікування, віддаючи зароблені копійки на потреби сім’ї. Часто у лікувальний заклад привозять хворого, якого вже не врятує ні сучасна апаратура, ні висока кваліфікація лікаря. Медики нещодавно створили міську лікарняну касу, яка викликала неоднозначне ставлення як лікарів, так і пацієнтів. Зрозуміло, це тимчасовий вихід, поки держава нарешті законодавчо у своїй політиці не утвердить пріоритетність охорони здоров’я. Дещо робиться, але усе це дуже далеке від справжнього реформування. Ось тому лікарняна каса, яка є прообразом системи медичного страхування, повинна суттєво поліпшити якість надання лікарської допомоги. А те, що найпершими до каси вступили медики, цілком закономірно. Хто ж, як не вони у відповіді за успішну реалізацію запропонованої ініціативи. А що стосується пенсіонерів, безробітних, інших соціально незахищених верств населення, яких не приймають у лікарняну касу, то нехай про них потурбується держава. Ефективно використавши надходження у бюджет від нашої з вами трудової діяльності. Як бачимо, сьогодні лікарі, крім своїх професійних обов’язків, виконують і функції держави — шукають кошти на лікування пацієнтів, дбають про їхнє харчування, кланяються спонсорам, аби ті зробили ремонт у відділенні чи купили меблі. Бо ж бюджетні кошти в основному йдуть на оплату комунальних послуг, які непомірно зростають, та зарплату медиків, яка, до речі, становить понад 72 відсотки бюджету галузі. А що стосується місячної зарплати медпрацівника, то її вистачає, аби оплатити квартиру. Та й хворим не позаздриш. У середньому на лікування одного пацієнта в стаціонарі на день припадає 1,40 грн., на харчування — 1 грн. Зрозуміло одне: у тому, що державна система охорони здоров’я до цього часу ще не розвалилася, заслуга медиків, які виконують свій професійний обов’язок попри всі негаразди в країні. Залишкове фінансування галузі, принизливі зарплати, відсутність правового та соціального захисту спонукали до рішучих кроків. Президії ЦК профспілок охорони здоров’я, освіти і науки та культури 24 березня у Києві прийняли спільну постанову. У ній викладено вимогу до Кабінету Міністрів щодо «термінового (до 5 квітня 2003 року) запровадження умов оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери на основі єдиної тарифної сітки, відновлення з 2004 року чинних соціальних гарантій». У разі невиконання пункту 2 постанови щодо встановлення оплати праці провести 15 квітня всеукраїнську акцію протесту працівників гуманітарної сфери в Києві, підтримати акцію протесту працівників професійно-технічних училищ, яку також заплановано на цю дату в регіонах, для розв’язання проблем цієї галузі.
