Запитання «Чому ви не купуєте іграшок рівенського виробництва?» більшість жителів нашої області здивує. По-перше, багато хто й не здогадується про існування підприємства подібного профілю у Рівному, по-друге, іграшок його виробництва вдень з вогнем не знайдеш: на теренах нашої області вони просто-напросто ніде не продаються. Втім, подейкують, що є й інша причина рівенського іграшкового «затишшя», яка полягає в тому, що власники фабрики вирішили її...ліквідувати, щоб на цьому доволі привабливому в центрі міста місці збудувати висотний будинок для «нових українців».
Замість іграшкової фабрики «поселили» «Бурштин»
Питання з приміщенням для розташування іграшкової фабрики, за словами головного інженера ЗАТ «Рівенчанка» Олександра Матковського, порушувалось у Рівному вперше ще за часів Хрущова. Тоді, у 1964 році, було вирішено підпільні кооперативи, які займались виготовленням іграшок по підвалах, об’єднати в один цех, який мав стати підрозділом новостворюваного міськхімкомбінату. Однак у тому ж році вийшла постанова Раднаркому про створення не іграшкового цеху, а єдиної в західному регіоні іграшкової фабрики. «Поселити» її вирішили у приміщенні молокозаводу на вулиці Комсомольській (нині — Гетьмана Мазепи), перенісши останній на вулицю Гагаріна. Вже з кінця 1965 року рівенська фабрика почала випускати іграшкову продукцію — карнавальні маски, Дідів Морозів і Снігуроньок, пластмасові іграшки— щорічно нарощуючи виробництво і досягнувши до кінця 80-х років найбільших обсягів: виготовлення понад 4 млн. іграшок у рік. Проблем з їх реалізацією не виникало, адже вся продукція планово розподілялась на кожну область тодішнього СРСР.
Десь на початку 90-х заплановано було збудувати нове приміщення для іграшкової фабрики. Тричі його проектували і лише у 1989 році взялися за будівництво. Зведений до 1992 року корпус уже мали передавати фабриці, але в області трапилась надзвичайна ситуація: велика повінь у Дубровицькому районі. Тодішній прем’єр-міністр Юхим Звягільський, який приїхав через це на Рівенщину, наслухавшись про добування бурштину на рівенському Поліссі, запропонував у новозбудованому корпусі іграшкової фабрики розташувати ювелірне підприємство для його обробки. Досить швидко були підписані відповідні документи, й іграшкову фабрику залишили «з носом»: новосілля у приміщенні, яке будувалось для неї, справляв «Укрбурштин».
Від знищення фабрику врятував Чайка
Інфляційні процеси 1992-1993 років, які «зломили» безліч вітчизняних підприємств, не обминули й рівенську іграшкову фабрику. Торгові бази, які здійснювали реалізацію іграшок через торгову мережу, розпалися, зникли магазини, в яких торгували дитячою продукцією. Розвозити по 100 іграшок по магазинах було нереально і на підприємстві настали скрутні часи: виробництво скоротилося, з фабрики через невиплату зарплатні почали звільнятись люди. У 1996-1997 роках, щоб вижити, підприємство продало 75% своїх акцій одному з комерційних банків. Власники допомогли фабриці частково безвідсотковими кредитами, а потім на років три «забули» про її існування. Поступово підприємство, зорієнтувавшись на потреби ринку, почало виготовляти пластикову тару для ліків та хімікатів, упаковку для кондвиробів, обновило асортимент іграшкової продукції. Працювати доводилося здебільшого під замовлення, через що фабрика час від часу простоювала, але повністю життя на ній не затихало. Регулярність виплати, хоч і невеликої, зарплатні стала звича йним явищем, тож масове звільнення людей з підприємства припинилось. Втім, рік тому власники раптом згадали про існування рівенської фабрики і, оскільки особливих прибутків від підприємства не можна було чекати, вирішили на місці «Рівенчанки» збудувати два престижні дев’ятиповерхові будинки, на другому поверсі яких планувалось розташувати офіси банків та приватних фірм, а решту поверхів віддати під житло для багатих людей. Керівництво підприємства звернулося за захистом до міського голови Віктора Чайки, до заступника голови облдержадміністрації, колишнього працівника «Рівенчанки» Василя Берташа. Їздили з цією метою навіть у Верховну Раду. І лише коли Віктору Чайці показали сертифікат зі всесвітньої виставки «Експо-2000» з Ганновера (Німеччина), який підтверджував відповідність рівенських іграшок високим стандартам, той поставив перед власниками умову: купити для фабрики інше приміщення, тоді їм дозволять будувати на її місці будинки. Керівництво фабрики зайнялось пошуками приміщення і врешті зупинилось на теп личному комплексі міського тресту зеленого господарства. Тодішній керівник тресту Олександр Кравчук був не проти його продати, щоб ліквідувати борги підприємства. Втім, для власників воно виявилося задорогим, і вся епопея з ліквідацією фабрики на цьому завершилась.
Чому в Рівному не продають наші іграшки?
На теренах нашої області про «Рівенчанку», як виробника іграшок, давно забули. Адже вся її іграшкова продукція реалізується в Сумах, Черкасах, Дніпропетровську, Сімферополі. І жодні сертифікати якості, які гарантують її безпеку для дитячого здоров’я, не здатні протистояти китайським конкурентам: сучасні ринки заполонили дешевші і більш привабливі іграшки східної держави. І навіть подяки з інших областей нашої держави за «невідступ від традицій» у виготовленні Дідів Морозів, замість модних нині Санта Клаусів, і подивування американського професора (він приїжджав до Рівного на запрошення Клубу української елітарної молоді й вперше в житті дізнався, що в українського новорічного Діда є онука Снігуронька, яку йому на пару виготовляють на рівенській фабриці) з того, що про «Рівенчанку» немає інформації в Інтернеті, неспроможні підняти в області престиж місцевої іграшки.
— Хтось зацікавлений у тому, щоб наші іграшки не продавались, — розмірковує п.Матковський. — Якщо раніше на виготовлення дитячої продукції були якісь пільги в оподаткуванні, то нині нічого подібного немає. Через податки, сертифікацію на якість, підвищену плату за оренду землі в центрі міста наші іграшки не можуть конкурувати в ціні з китайськими, які продаються без будь-яких документів і, за твердженнями спеціалістів, часто є шкідливими для дитячого здоров’я, особливо для хлопчиків, які, граючись у дитинстві такими іграшками, можуть у дорослому віці потерпати від безпліддя. Втім, це мало кого турбує. Дехто нарікає на те, що наша продукція не зовсім сучасна, через це й не користується в області попитом. Останнім часом ми її дуже обновили. Хоча можливостей на те, щоб випускати нові, більш сучасні іграшки, у нас немає. Для цього потрібно вкласти великі кошти.
