Кіноматографіст-аматор з Дубна Микола Величковський, можливо, наступного року поїде до Швейцарії. Його фільм «Слідами Тараса Бульби» увійшов до числа шести українських стрічок, відібраних для Міжнародного конкурсу аматорського кіно «Уніка», який відбудеться в країні сирів та годинників у 2010 році. Величковський — останній з кіномогікан, який продовжує робити аматорські фільми на старій відеокамері та не менш старому комп’ютері. Більшість його колег, навчившись робити фільми ще за часів Союзу, нині освоюють інші, далеко не кінематографічні професії, в кращому випадку — знімають весілля.
— За Радянського Союзу в кожній області було по чотири-п’ять кіностудій, — згадує дубенчанин-кінорежисер. — У нашій таких було шість: в Дубні, Рівному, Гощі, Дубровиці, Здолбунові і в Костополі. Тоді в області двічі на рік організовували конкурси. Потім відбирали фільми на Київ, і ми майже щороку їздили на всеукраїнські фестивалі. З Києва кінороботи відправляли вже на Москву. У дев’яностих все почало розпадатися, перестали платити гроші або розраховувалися цукром. Деякі пішли на телебачення. Інші, кому в першу чергу потрібні були гроші, — знімати весілля. З усіх залишився в кінематографії лише я та Юрій Калюх у Гощі. Цікаво, що свого часу на Рівненщині навіть намагалися професійно навчати кінематографістів, створивши експериментальну спеціальність у Дубенському училищі культури. За два роки, щоправда, кінорежисерський відділ, на якому встиг повчитись Величковський, закрили. Отримавши диплом культпрацівника, п. Микола влаштувався на роботу в районний будинок культури, де був заступником директора. В той час там уже діяла аматорська кіностудія «Дубно», керівником якої й став Микола Величковський. Як не дивно, але цей гурток зберігся й донині. Він об’єднує дорослу та дитячу групи, в яку входять 15 дітей, що знімають… мультики. — Це пекельна робота, — говорить п. Микола, — адже треба зняти кожен рух. Крок — кілька кадрів. І треба, щоб нічого не ворухнулося. На зйомку останнього мультику в нас пішов цілий рік. Героїв робимо з пластиліну, діти їх озвучують самі. Це цікаво їм і їхнім батькам, які потім дивляться мультфільми на місцевому телебаченні. Мультик «Давайте жити для добра» відзначили на міжнародному фестивалі «Кінокімерія-2009». Самі фільми дубенські «кіношники» знімають звичайною, напівпрофесійною відеокамерою, значно гіршою, аніж мають у своєму розпорядженні рівненські телевізійники. Комп’ютер також морально застарілий і малопотужний. Крім цього, труднощі, за словами кіноаматора, найбільше виникають з організацією самого процесу зйомки: — От знімаємо ми фільм про свято Івана Купала в Озерянах, дивимось наступного дня і розуміємо, що сцену треба перезняти. Знову завклуб збирає людей, вмовляємо їх одягти костюми тощо. Ми маємо погану техніку, але «беремо» насамперед ідеєю. Нас фінансує Дубенська районна рада, проте коштів вистачає лише на касети та диски. Люди, що допомагають при зйомці, працюють, можна сказати, на ентузіазмі. При цьому Микола Величковський відзняв понад 100 фільмів: — Вперше взяв участь у конкурсі «Кінокімерія» у Херсоні в 2006 році. Дали мені колеги адресу і я послав стрічку «Моя бабця сказала». Вона посіла перше місце в номінації «науково-популярний фільм». В наступні роки були фільми «Що ти нам даєш» (2007) та «Прилітайте, лелеченьки» (2008). Цього року журі конкурсу розглядало майже 130 фільмів у різних номінаціях. Кінофільм «Липа» отримав приз та диплом «За любов до рідної землі». «Слідами Тараса Бульби» — перше місце в номінації «науково-популярне кіно». Останній відібрали на «Уніку» — міжнародний конкурс аматорського кіно. Від України всього відібрали шість фільмів. Можливо, фільм поїде сам, оскільки дорога в Швейцарію, як і проживання, — за свій кошт. Новий фільм, який знімає Дубенська кіностудія, — про Тараканівський форт. Паралельно колектив «Дубно» дознімає стрічку про купальські свята.
