Скандали стосовно обов’язкового дубляжу усіх фільмів в Україні державною мовою, які ширилися з подачі кількох незгодних із владою кінотеатрів, революції у кінопрокаті не зробили. Оголошений минулого тижня одноденний страйк українських кінозалів масовим не став. Проте яскраво показав — питання українського дубляжу іншомовних фільмів хоч і зачіпає інтереси звичайних глядачів, насамперед є проблемою грошей і приватних інтересів самих прокатників і політиків. І, мабуть, лише в останню чергу — зручності глядачів при перегляді кіно.
Історія питання відома: з початку року наказ міністра культури і туризму України зобов’язав усіх дистрибуторів іншомовні фільми робити україномовними, наказуючи державній службі кінематографії «не видавати державне прокатне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільму, якщо фільм не дубльований (озвучений або субтитрований) державною мовою». Майже через місяць після виходу наказу збунтувалися деякі східноукраїнські кінотеатри, зокрема, мережа «Мультиплекс» організувала попереджувальний страйк 27 лютого, участь в якому планували брати 36 кінотеатрів. Страйкарі наголошували на незаконності наказу. Звісно, жоден із західноукраїнських кінотеатрів протест не підтримав. Причиною різкого протесту кінотеатрів і кінодистрибуторів із східних регіонів стала їхня неготовність до нових правил, вважають у рівненському кінопалаці «Україна». Натомість, мережа кінопалаців однією з перших в Україні почала дублювати фільми українською. Першою ластівкою став мультфільм «Тачки», який, на думку багатьох глядачів, значно краще виглядав саме в україномовному варіанті. З часом рівненський кінопалац почав отримувати від головного дистрибутора, компанії «В&H», усе більше стрічок, дубльованих українською мовою. Тому, стверджують прокатники, на їх діяльності перехід на українську мову аж ніяк не позначився — скільки людей ходило в кіно, стільки й ходить. Щоправда, час від часу деякі глядачі порівнюють український і російський переклади на користь останнього. Але це питання незвичності — колись і україномовне телебачення вважалося «диким». Інша проблема — «молодість» вітчизняного дубляжу. Якщо російська кіноіндустрія вже має і досвід, і якісну техніку, і велику базу акторів, завдяки якій можна підібрати голос, максимально схожий на оригінал, то в Україні з цим поки проблеми. Наприклад, молодіжні комедії, в оригіналі переповнені сленгом, літературною українською мовою виглядають (вибачте за каламбур) комічно. А ось анімація, навпаки, дає більше шансів на використання суржику, а отже, і більш природне сприйняття. Очевидно, дистрибутори керуються не турботою про сприйняття фільмів глядачами. Наказ Мінкульту закрив для прокатників багаторічну «халяву», створену завдяки російському кінематографічному ринку. Більшість продукції, яка йшла з Голлівуду, спершу потрапляла в Росію, де її дублювали, множили, після чого частину копій відправляли в Україну, позбавивши місцевих перекладачів необхідності витрачати гроші на дубляж. А це, не багато не мало, близько 30 тисяч доларів за фільм. Тепер же законодавство зобов’язує власників прав на стрічки витягати гроші із своєї кишені, перекладаючи їх до кишень українських акторів, звукорежисерів і т.д. Проте якщо для блокбастера а-ля «Пірати Карибського моря», який збирає багатотисячну (в доларах) касу, це не проблема, то зайвий раз перекладати фільм «другого ешелону», який може не набути масової популярності (а це не обов’язково другосортні, тут зустрічаються й «оскароносні» стрічки), вже ніхто не захоче. Подібна ситуація зіграє на руку російському кінематографу, що розвивається напрочуд динамічно — згідно із наказом, голосовий дубляж тут не є обов’язковим, варто лише підготувати українські субтитри, а це значно дешевше. Відповідно, щоб заповнити репертуари кінотеатрів, котрі ростуть, як гриби, український ринок може більше дивитись у бік північного сусіда. Хоча керівництво кінотеатрів-страйкарів у цьому також бачить певну загрозу: — Адже проблема навіть не в тому, що нам нав’язують українську мову, — стверджує генеральний директор «Мультиплекс-Холдингу» Антон Пугач. — Головне, що через заборону показувати фільми мовою оригіналу десятки кінострічок не потраплять на кіноекрани. Така політика держави призведе до розвитку піратства. На думку рівненських «кіношників», додаткові витрати аж ніяк не позначаться на вартості квитків, зокрема в Рівному. Якщо ціни й зростають, то винятково з ринкових причин — вартість електроенергії, тепла, зростання зарплатні тощо. До того ж, існують і інші причини скандальної ситуації. Зокрема, як цитує УНІАН одного з фахівців, що побажав залишитись невідомим, «деякі власники кінотеатрів захопилися розвитком мереж кінопрокату, переоцінивши свої можливості. Як наслідок, тепер вони намагаються відвернути увагу кредиторів та інвесторів від фінансових упущень, прагнучи додати їм політичного і мовного відтінку». Власне, почути російську мову в голлівудських фільмах ще можливо — якщо стрічка була ввезена в Україну торік, отримавши тоді прокатне посвідчення (без цього документа легальний показ фільмів неможливий), то його можна демонструвати. Натомість, багато політиків і громадських діячів називають українізацію кінопрокату державною політикою, а тому повернення до колишнього становища малоймовірне.
