Колись був такий анекдот про жителя тундри, який раз на кілька років їхав на оленях до райцентру, аби разом з іншим зареєструвати чотирьох дітей, які за цей час народилися. Трьом із них він записав свою національність, а четвертому — китайську. А на запитання про причину такого дивного запису сказав, що чув по радіо про те, що кожен четвертий новонароджений у світі — китаєць. Отакі тоді були анекдоти. Не знаю, як тепер, може, китайців народжується вже більше або менше, але анекдоти про простакуватих жителів тундри і про китайців, які здатні лише швидко розмножуватись, кудись зникли. Зате не зникли китайці. У мене вдома китаєць не кожен четвертий, а мало не кожен перший.
Колись був такий анекдот про жителя тундри, який раз на кілька років їхав на оленях до райцентру, аби разом з іншим зареєструвати чотирьох дітей, які за цей час народилися. Трьом із них він записав свою національність, а четвертому — китайську. А на запитання про причину такого дивного запису сказав, що чув по радіо про те, що кожен четвертий новонароджений у світі — китаєць. Отакі тоді були анекдоти. Не знаю, як тепер, може, китайців народжується вже більше або менше, але анекдоти про простакуватих жителів тундри і про китайців, які здатні лише швидко розмножуватись, кудись зникли. Зате не зникли китайці. У мене вдома китаєць не кожен четвертий, а мало не кожен перший. Судіть самі — вся електроніка від телевізора до телефону, практично увесь придбаний за останні двадцять років одяг, майже усе взуття, а також посуд, сувеніри, килими, авторучки… Коротше, практично усе тепер вдома китайське. Навіть дивитись на себе інколи зранку страшнувато: може, й сам я вже трохи китаєць, а коли не китаєць, то що я тут роблю посеред оцього суцільного китайського оточення? Добре, що хоч вибори є. На відміну від базарів та супермаркетів на виборах китайського поки що нічого не пропонують. Але те, що оці кандидати говорять, викликає бажання подивитись у них у кутку, де-небудь па п’ятці чи у ще якомусь місці, бува не написано там такими маленькими літерами made in China як на телевізорі нідерландської марки Philips. Може не на п’ятці, а де-небудь у шлунку кандидата, чи в очах, чи в легенях той напис захований? Якщо ні, тоді я нічого не розумію. Бо не може наша продукція, навіть люди наші, яких ми продукуємо трохи повільніше за китайців, бути такою ідеальною і високоякісною. Ну кого з кандидатів не візьми — жодного недоліку, все у нього найсучасніше і найпрогресивніше, все найкорисніше. Ну просто як у китайської пральної машини чи у китайського ж пилососа. Чи пилосмока? Чи порохотяга? Не знаю, як казати правильно. Можна, звісно, цей агрегат клінером назвати по-англійськи. Але ж він китайський! Тому на найголовніше запитання тижня — за кого голосувати у неділю, спробую відповісти по-китайськи. Не їхньою мовою, якої не знаю, а способом, яким звик обирати китайські товари. Вони бувають трьох основних ґатунків. Перший і найбільш дешевий взагалі не має жодних прикмет. Просто річ найдешевша, тому хочеться купити за копійку те, що має коштувати гривню. Другий варіант китайського товару має найфірмовіші наліпки, але теж дуже дешевий. І нарешті третій, найдорожчий, і не думає приховувати, що він китайський. Чого соромитись, коли всесвітньо відомий виробник переніс свої заводи до Китаю, де багато дешевих і сумлінних робітників? Так і наші кандидати є трьох ґатунків. Одні просто обіцяють одразу дати усім усе і вирішити усі проблеми вже. Чому не обіцяти, коли тебе все одно не виберуть? Другі обіцяють компетентно, показують свій досвід, розповідають про власні добрі справи, що зробили для нас на своїх високих посадах. Знаючи, що все добре для себе я зробив сам, їм я теж не дуже довіряю. Хочеться обрати кандидата третього ґатунку. Того, хто не соромиться сказати про себе усю правду, зізнатися у своїх прорахунках і обіцяє лише сумлінно виконувати свої обов’язки, надавши нам самим спокійно заробляти на життя. Є у нас такий китайський кандидат? Думаю, що є. Просто обирати треба не поспіхом. Не купуватися на обіцянки одержати за копійку гривневу якість. Не вірити вигаданим досягненням, у яких заслуга кандидатів приблизно така ж, як у тому, що настала зима. А обрати такого кандидата, за якого можна і надалі спокійно жити і працювати, не боячись, що усе зароблене раптом зїсть інфляція чи ще якась біда від тої ж самої влади. Бо ж біда у нас лише від неї. У китайців владу не обирають. Там просто багато працюють. Якби там була демократія, ми б їздили до них на заробітки, а так усім добре — вони працюють, а ми зробленим ними торгуємо. Тому я б дуже хотів, як той йолоп із тундри, мати президента-китайця. Або схожого на нього. Який не морочить голову розмовами, а допомагає жити. Або хоча б не заважає мені писати усе, що я хочу, а вам усе це читати.
