Трапилося так, що я 16 березня при гасінні вапна через необережність отримав хімічні опіки обличчя та рогівки очей І-ІІ ступеня. Викликав «швидку». Вона прибула вчасно, однак ніякої допомоги мені її працівники не надали. Рекомендували їхати в обласну лікарню. Дорогою мені ставало гірше, очі, здавалося, випікало. Я попросив у медиків стерильні серветки, однак серветок у наборі для надання медичної допомоги не виявилося. Замість допомоги медики мені всю дорогу просто співчували.
Ще страшніша «до-помога» мене очікувала у лікарні. Замість того, щоб рятувати мені очі, лікар Демчук почала заповнювати медичну картку і перевіряти з допомогою таблиці мій зір. Я благав хоч щось зробити, адже біль ставав все нестерпнішим. Втім, у відділенні лікарні не виявилося речовини, яка б нейтралізувала дію вапна, і лікар Демчук вирішила промити мені очі фізрозчином. Оскільки його теж не виявилося, вона запропонувала, щоб я… пішов у аптеку. Від фізрозчину мені стало ще гірше. Не витримавши такої «допомоги», я відмовився від подальшої госпіталізації. Лікар Демчук не протестувала і спокійнісінько відправила мене на вулицю. Я взяв таксі й самостійно добрався до міської лікарні, де мені нарешті надали всю необхідну допомогу і негайно госпіталізували. На щастя, я не втратив зір, хоч допомогу мені надали тільки через півтори години після того, як отримав опіки. Але хочу запитати у начальника обласного управління охорони здоров’я Михайла Андрушківа та головного лікаря обласної лікарні Мирослава Семаніва, чому такі бездушні й безвідповідальні люди працюють у нашій медицині? Прикро, що вони колись давали клятву Гіппократа, однак на ділі її не дотримуються, проявляючи байдужість і непрофесійність у ставленні до хворих. До речі, п. Демчук відмовила мені у консультації через п’ять днів після мого перебування у міській лікарні, мотивуючи надмірною зайнятістю.
