Колишнє княже містечко Пересопниця, що розташоване за 30 кілометрів від Рівного, сьогодні мало відрізняється від того, яким його залишила після набігу монголо-татарська орда понад 750 років тому. Попри те, що Пересопниця включена у перелік рекомендованих туристичних об’єктів, завдяки тому, що там була створена визначна рукописна пам’ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI ст. Пересопницьке Євангеліє, до неї навіть вказівника з «млинівської» траси немає. Та й дорога до села ще та — мало яке авто може витримати останні п’ять кілометрів розбитої бруківки. Село практично вимерло — лише з півсотні хат і трохи більше сотні мешканців. Давно немає у селі ні своєї влади, ні школи — підпорядковується сільраді, що у селі Верхівськ, а з десяток пересопницьких дітлахів вчаться в сусідньому селі Іскра.
Пересопницьке Євангеліє вже давно називають безцінним раритетом і українською Першокнигою. Уже три президенти незалежної України присягали на вірність народу, поклавши руку саме на привезене під посиленою охороною з центральної наукової бібліотеки ім. Вернадського Пересопницьке Євангеліє. Ціну ж їхнім обіцянкам покращити життя народу найкраще знають мешканці Пересопниці, яка упродовж багатьох століть була відомим осередком влади і культури, а нині перетворилась на жалюгідне сільце, яке ледь скніє. Як свідчать численні історичні документи, україномовне Євангеліє, на пергаментні аркуші якого пішла шкіра цілого стада молоденьких ягнят, козенят і телят, 448 років тому створили писець Михайло Василієвич, син протопопа Сяніцького, та чернець Григорій, архімандрит Пересопницького чоловічого монастиря. Їхню роботу щедро фінансували Анастасія Заславська-Гольшанська, її зять князь Іван Федорович і дочка Євдокія Чарторийська. Якби ці меценати побачили, на що сьогодні перетворилась Пересопниця, їм, вочевидь, стало б дуже прикро. А князі, які правили Пересопницею ще кількома століттями раніше — оніміли б. Адже за їхніх часів Пересопниця була багатолюдним містечком. І як центр удільного князівства згадувалась вперше в літописах, датованих ще 1149 роком, коли не було багатьох сьогоднішніх великих міст України, зокрема, Харкова, Одеси та Донецька. Про ті часи сьогодні в Пересопниці навіть згадувати не хочуть, кажуть, навіщо ятрити душу і згадувати колишню велич села, коли виживати їм у ньому сьогодні, без доріг і газу, без роботи для себе і школи для дітей. Старожили розповідають, що почало занепадати воно ще за радянської влади, яка чомусь визнала село неперспективним. — Думали, з настанням незалежності України, коли до пам’ятного знака на честь Пересопницького Євангелія почали приїжджати численні делегації, чиновники та депутати, щось зміниться, — розповідає один з літніх мешканців села. — Адже чи не всі промовці кажуть, що наше село заслуговує відродження і що це ось-ось станеться. Однак ця влада приїде раз на рік до гранітної брили, поговорить, та й поїде собі, а ми так і залишаємось ні з чим, без газу та з розбитими дорогами. Минулої п’ятниці, 22 травня, написання рукописної пам’ятки у Пересопниці вчергове відзначили обласним святом української мови, культури і духовності. Цього разу на святково прикрашеній території біля пам’ятного знака зібралося близько двох сотень людей. До слів чиновників мешканці села прислухались уважніше, ніж у попередні роки. Адже йшлося про ініціативу районної влади через два роки відзначити 450-річчя Пересопницького Євангелія на державному рівні, а отже, мовляв, якась частина асигнувань з державного бюджету обов’язково піде на соціально-економічне і культурне відродження села Пересопниця. — Ми звернулись до депутатів Верховної Ради з проханням винести постанову про відзначення на державному рівні 450-ї річниці Пересопницького Євангелія, а також звернулись до уряду з клопотанням щодо виділення коштів на проведення комплексу робіт з підготовки до відзначення ювілею, — розповідає Сергій Подолін, заступник голови Рівненської районної держадміністрації. — Якщо гроші виділять, то, на мою думку, їх насамперед слід буде спрямувати на видання Пересопницького Євангелія для вчителів, педагогів і й всіх, хто цікавиться історією та духовністю, щоб у кожній бібліотеці воно було. Але основне для нас, щоб у постанові були відображені кошти для покращення інфраструктури давно занепалого села, його побутової сфери і, звісно, будівництва нормальної дороги. Тим часом Володимир Антонюк, верхівський сільський голова, запевняє, що справи підопічного йому села не такі вже й погані: — Насамперед я б не став говорити, що дорога у нас зовсім погана. Все ж таки з твердим покриттям. І якщо добиратися у Пересопницю з боку Верхівська, то ще тільки 5 кілометрів бруківки залишилось. У селі дійсно проживає лише 105 чоловік, в основному пенсіонери. Але ось у цьому році народилась одна дитинка, чого не було вже п’ять років. З допомогою райдержадміністрації ми облаштували в селі фельдшерсько-акушерський пункт. Вже виготовили технічну документацію на будівництво культурного центру «Пересопницьке Євангеліє» — це буде музей і невеличкий клуб. Проектна документація обійшлась у 35 тисяч гривень, а вартість будівництва становитиме 2 мільйони 244 тисячі гривень. У селі ще немає газу, але це питання часу. Тим більше, що вже маємо один кілометр труб на підведення газу до цього села, потрібно ще тільки три кілометра. Якщо по грошах, то нам би ще хоча б 600 тисяч гривень — і село буде з газом. А буде газ — буде нормальна дорога, буде культурний центр, отже, неодмінно відродиться село. Я в це вірю.
