Квартирна проблема у цих рівнян виникла після розлучення старшого сина. Колишня невістка зініціювала вже три судових позови до родини, вимагаючи собі житло. Та, схоже, це лише початок — у суді розглядається вже й питання про позбавлення сина батьківських прав.
— Мій син Дмитро одружився чотири роки тому, — розповідає пані Наталія. — Невістка Людмила знала про те, що Діма мав судимість і відбував трирічний термін ув’язнення за крадіжку. Я просила Люду добре зважити своє рішення. Та діти в один голос говорили про кохання… Після весілля молодята почали жити в трикімнатній квартирі Людиних батьків. А ми із чоловіком та донькою мешкали в однокімнатній квартирі, яку отримали як сім’я військовослужбовця в 1991 році. Чотирнадцять років ми стояли на черзі на розширення житлових умов, і у 2005 році нам надали ордер на двокімнатну квартиру на вулиці Польовій. Тож у старій однокімнатній квартирі ми прописали сина і невістку. За словами п.Наталії, негаразди в молодій сім’ї розпочалися після того, як Людина мама дізналася про судимість Дмитра. У родині почалися конфлікти, а згодом чоловіка взагалі виставили за двері. Людмила подала на розлучення. На той час у подружжя вже народився син Ілля. Хлопчику було півроку, коли його батьки розлучилися. — За кілька місяців Люда подала в суд, щоб за нею визнали право на однокімнатну квартиру, — продовжує пані Наталія. — Але житло було неприватизоване і поділу не підлягало. Міський суд виніс рішення, що невістка не має жодного відношення до цієї квартири. Оскільки ми отримали ордер на нове помешкання 23 серпня і з цього дня Діма став господарем однокімнатної квартири. А зареєстрували шлюб діти 5 вересня. Тобто квартира ніяк не є спільно нажитим майном, оскільки поділу підлягає лише майно, яке належить подружжю на правах приватної власності. Та через десять днів Людмила подає апеляцію, і суд виносить рішення про заселення її в квартиру. Діма при свідках віддав колишній дружині два комплекти ключів від квартири. Тоді Людмила почала наполягати, щоб особові рахунки по комунальних платежах переоформили на її ім’я. Згодом колишня невістка подала позов до суду про позбавлення Діми батьківських прав. Стверджує, що він — наркоман, залякує їх, матюкається. Але вона не бере до уваги те, що два роки тому син і я пішли у віруючі. Тож така поведінка йому зовсім не притаманна. Нашому онуку зараз три роки, а ми його бачили лише п’ять чи шість разів. Людмила не дозволяє ні нам, ні Дімі бачитись із Іллею. Хоча ми постійно купуємо йому одяг, подарунки. Мені прикро, що Люда нас не чує. Ми б хотіли, щоб діти жили щасливо. Нині Діма змінив свій спосіб життя, має хорошу роботу. Дуже тяжко переживає розлучення. А якщо суд позбавить його батьківських прав, це стане справжньою трагедією для усіх нас. Адже поки у нас ще жевріє надія, що Людмила зупиниться і не продовжуватиме із нами війну.
