У світі скандал — оприлюднено сотні тисяч засекречених документів, у тому числі й наших. Тепер усі бажаючі можуть із ними в Інтернеті ознайомитись. Почитати секретні листи, доповіді й таке інше. Ви ще цього не зробили? Тоді готуйтесь. Аби це все прочитати, не вистачить вашого земного життя, тож залишиться ще й на життя потойбічне, якщо там, звісно, є Інтернет. А чому не бути? Що ж то за життя без Інтернету? І нічого, що у святих книгах про це нічого не написано. Бо щоб святі книги прочитати, теж треба час знайти.
У світі скандал — оприлюднено сотні тисяч засекречених документів, у тому числі й наших. Тепер усі бажаючі можуть із ними в Інтернеті ознайомитись. Почитати секретні листи, доповіді й таке інше. Ви ще цього не зробили? Тоді готуйтесь. Аби це все прочитати, не вистачить вашого земного життя, тож залишиться ще й на життя потойбічне, якщо там, звісно, є Інтернет. А чому не бути? Що ж то за життя без Інтернету? І нічого, що у святих книгах про це нічого не написано. Бо щоб святі книги прочитати, теж треба час знайти. Бажано у цьому житті. Але повернімося до секретів. Після усього галасу виявилося, що секретів ніяких насправді немає. Усе, що нам подають за секретне, ми й так знаємо, лише без зайвих подробиць. І коли, припустимо, в Інтернеті з’явиться секретне листування нашого міського чи обласного голови, начальника міліції чи податкової, і там нічого несподіваного не буде. Хіба ми і так не знаємо, чим вони там займаються? Знаємо — дбають про наш із вами добробут. Тобто особливо нас не зачіпають. Тож секрети можуть становити інтерес хіба що для дуже допитливих. Я теж був таким колись і вирішив почитати офіційно опубліковане на якісному папері листування Леніна. Заснув на десятій сторінці. Тоді взявся читати листування Толстого, теж видане у книжці. Результат був той же. Тож до листування Пушкіна та інших класиків, якими були зайняті товсті бібліотечні томи, справа у мене не дійшла. Часу не було. Потрібно було вчитися, працювати, відпочивати нарешті. У процесі усього згаданого я поступово збагнув, що гонитва за усякими секретами марна у принципі. Ну буде хтось слухати мої чи ваші телефонні розмови. І що він там почує? Нічого нового. Люди про нас із вами, коли забажають, наговорять набагато більше і будуть частково праві. А частково ні, як це завжди у житті буває. Добре, нас із вами відкинути і зосередитися виключно на політиках та інших відомих людях. І що? Від їхніх секретів жити стане ще більш неприємно. Бо у певних випадках зачинені двері туалету виглядають набагато привабливіше від відчинених. Ми ж і так знаємо, що там відбувається, то навіщо ж за цим стежити? Народ нині доспілкувався до того, що почитати щось справді варте уваги вже немає фізичної можливості. І нарешті, найголовніше. Знання чужих секретів нічим і нікому ще не допомогло. Бо секрети ці були вчора. Усе вже відбулося, і змінити нічого не можна. Аби щось змінити, слід самому щось робити, причому робити сумлінно і цілеспрямовано. Коли ж замість цього читати старі секрети, тебе переженуть і не залишиться нічого іншого як читати потім, як саме вони це зробили. Кому від цього стане легше? Ось у мене, наприклад, є тепер один задум. Звісно, що секретний. Бо окрім мене, про нього ще ніхто не знає. Коли ж хтось потім дізнається, буде вже пізно — справа буде або зроблена, або не зроблена. Колись давно я щодня проходив повз перехрестя вулиці Відінської, на одній із сторін якого знаходилось КДБ. Там, як я тоді думав, знали багато секретів. Дарма я так тоді думав. Бо немає вже того КДБ. І ніякі секрети не допомогли. Тож коли маєте час, лізьте до Інтернету і читайте про чужі секрети. У мене ж часу немає. Потім розповісте при нагоді.
