Люди творчі найчастіше зациклені на своїй роботі й «варяться» винятково в середовищі собі подібних. Володимир Бистряков — виняток. Він і композитор, і артист, і філософ, і... Загалом, рідкісне щастя — бути знайомим з людиною, яка цікава і непередбачувана завжди...
— Володимире Юрійовичу, ось уже близько 30 років ваша пісня «Куда уехал цирк» залишається популярною... — Я написав цю пісню на замовлення дитячої редакції українського ТБ, її повинна була співати одна дівчинка з Москви. Про Леонтьєва на той момент я знав тільки як про виконавця, що взяв перше місце на конкурсі в Ялті й заявив про себе так потужно, що інші претенденти навіть не розглядалися. На момент нашого знайомства він уже працював з Тухмановим. Ми зустрілися в молодіжній редакції телебачення в Києві й почали обирати пісню. Раптом я помилково увімкнув фонограму «Цирку», де не було навіть мелодії — тільки акомпанемент. Валера говорить: «Стоп! А що це?» Я відповідаю, це для дівчинки, жіноча тональність, тобі не піде, ну й наспівав як зміг. Але Леонтьєв «загорівся»: «Усе, завтра будемо записувати!». О третій годині ночі він подзвонив мені: «Не можу заснути, так схвилювала мене ця пісня». Секрет був у тому, що Леонтьєв співав не про цирк, а про те, куди пішло все... Плюс текст Вадима Левіна, дитячого поета, психолога, багатошаровий дуже. Через якийсь час Тинніс Мягі (популярний в 1980-х естонський співак. — Авт.) подзвонив йому й сказав: «Валера, поздоровляю, у тебе з’явився перший шлягер». — Правда, що цю пісню співала й Пугачова? — Так, вона записала її пізніше, не чувши виконання Леонтьєва. Це єдина композиція, яку вони співали одночасно. І нещодавно Кіркоров сказав мені: «Ти знаєш, що «Цирк» увійшов в альбом «200 кращих пісень Пугачової»? — Про вашу дружбу з Миколою Караченцевим ходили легенди. Як вийшло, що ви почали працювати й дружити? Він був уже зіркою, жив у Москві, ви — у Києві. Теж випадкова зустріч? — Ми познайомилися на озвучці мультику «Аліса в Задзеркаллі», до якого я написав музику. Нейолова, Плятт, Фарада — зібрався весь цвіт театру й кіно. Коля Караченцев, тоді вже зірка, приїхав злегка «на понтах», напористий такий, і почав слухати пісні, які йому треба було виконувати в мультику. Реагував він приблизно так: «Це я не проспіваю, таку ноту не візьму...». Я вислухав і сказав: «Миколо Петровичу, давайте я за вас усе проспіваю, а ви тільки гроші отримаєте...» А він же хлопець впертий, і звідки всі ноти відразу узялися! Усе проспівав! А через п’ять років, написавши цикл романсів «Дорога до Пушкіна», я знову звернувся до нього. Караченцев здивувався: «Це взагалі не мій матеріал. Я співаю про ковбоїв, різні веселі пісеньки, а отут якісь романси...». Все-таки вмовили: він приїхав у Київ і з ходу записав одну з моїх естрадних пісень. Коли Микола почав співати, ми з Володимиром Гоцуленком, автором слів, зрозуміли, що це повний провал: жодної «живої» ноти там не було. Я тактовно сказав, ніби, давай поп’ємо чаю і додому спати. Але треба знати цю людину! «Слухай, давай ще раз спробуємо, будь ласка...». Заспівав, і десь всередині я раптом почув декілька інтонацій, які подавали надію. Він миттєво вловив це, і ми відразу записали все. Далі було вісім років спільної роботи, Караченцев літав у Київ, як тільки з’являвся вільний день. Миколина дружина навіть думала, що у нього тут хтось з’явився. За ступенем обов’язковості ця людина — чемпіон світу. Якщо щось пообіцяв — зробить, чого б це не коштувало. Це рідко трапляється, тим більше із зірками... — Ви постійно в русі. Чим займаєтеся, як заробляєте? — Пишу музику для кіно, виступаю із групою «Альтана» і моєю дружиною, співачкою Ольгою Неізвєстною, з концертами, веду «корпоративи». Після «Золотого гусака» зрозумів, що й талант оповідача в мене є. Намагаюся навіть займатися речами, далекими від музики. Чоловік повинен годувати родину... — Що стимулює вас у цій гонці? — Енергію й радість дають мої діти. Вони мені, як кажуть, не в тягар. Не люблю фразу «Я горбачуся на дітей». Мені в кайф, щоб вони смачно їли, добре відпочивали, одягалися. Це новий етап у моєму житті, і я це відносно нещодавно зрозумів, як не дивно. Старша, Іра, народилася, коли мені було 40. Тоді я не усвідомлював ніякої відповідальності. А от зараз, коли є ще й син Георгій, і дочка Маша, і маленький Санька, це мобілізує й тонізує. Я люблю працювати, щоб мати можливість допомагати близьким.
