Кому пощастить

1805 0

Ви не дивитесь по телевізору репортажі із спортивних змагань? Все більше кіно? Ну а ігри Олімпійські хоч одним оком побачили? Не всі, а хоча б старт. Одного забігу, запливу, заїзду. Перед тим, як вони побіжать, попливуть чи поїдуть, камера показує кожного спортсмена на увесь екран. Кілька секунд ми бачимо його обличчя. Його посмішку чи зосередженість, розслабленість чи напруження. Кожен із тих, хто на старті, цікавий по-своєму, в кожному є щось загадкове.

Ви не дивитесь по телевізору репортажі із спортивних змагань? Все більше кіно? Ну а ігри Олімпійські хоч одним оком побачили? Не всі, а хоча б старт. Одного забігу, запливу, заїзду. Перед тим, як вони побіжать, попливуть чи поїдуть, камера показує кожного спортсмена на увесь екран. Кілька секунд ми бачимо його обличчя. Його посмішку чи зосередженість, розслабленість чи напруження. Кожен із тих, хто на старті, цікавий по-своєму, в кожному є щось загадкове. Хто буде першим на фініші? На жаль, закордонні режисери все псують своїми титрами. Знизу в куточку екрана подаються результати кожного із спортсменів, і ми бачимо, що стати першими можуть лише два-три, а решта аж ніяк. І вже за кілька секунд після старту все стане на свої місця. Але це буде потім. А поки що всі рівні. Всі на щось сподіваються, в усіх вірять їхні уболівальники. Такими спортсменами на старті виглядаємо ми всі 1 вересня. Або ми самі, або наші діти чи онуки стають цього дня на старт. Стають, на щось сподіваючись. Кожен на щось своє. Звісно, що можливості різні. Хтось розумний, хтось не дуже, у когось є забезпечені родичі, у когось немає, хтось хоче вчитися, а хтось ні. Це виявиться згодом. А 1 вересня всі рівні. Хоча б на кілька хвилин, поки школярі чи студенти стоять разом, поки дивляться на них з надією їхні батьки. У ці хвилини видно тільки очі. Не зважаєш ні на вбрання, ні на зачіску, яким або присвятили кілька тижнів і купу грошей, або не присвятили нічого. Тільки очі, які дивляться на звичний ритуал зовсім не так, як дивилися щойно на батьків і знайомих, не так, як дивитимуться за годину на товаришів по навчанню. У цю мить ніхто ще не розібрався як слід між собою. Ще не кучкуються окремо міські та сільські, гарні та розумні, заможні й не дуже, сміливі й сором’язливі. Не знаючи, ні за що не вгадаєш у натовпі першокласників або першокурсників майбутніх відмінників і прогульників. Невідомо, хто буде лідером, а хто покірно повзтиме позаду. Бо немає, на щастя, титрів біля кожного з учнів, студентів та їхніх батьків. Титрів, де були б вказані розумові здібності учнів чи рівень достатку їхніх батьків. І невідомо, кому пощастить на довгій дистанції навчання і на ще довшій дистанції життя. Власне, всім нам, хто має відношення до 1 вересня, вже пощастило. Ми ж бо тільки на старті, а не на фініші.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також