Керівництво Рівенської дирекції «Укрзалізниці» у новому році закінчить реконструкцію п’яти вокзалів і продовжить боротьбу з «вєрками сердючками».
Минулий рік був вдалим для рівенських залізничників — тільки за 11 місяців 2002-го було перевезено понад 15 мільйонів пасажирів, що на 2,5 мільйона більше, ніж у 2001-му. Начальник Рівенської дирекції залізничних перевезень, депутат обласної ради Ярослав Коник вважає, що наведені результати насамперед свідчать про те, як спрацювала торік промисловість області, наскільки підвищилась економічна активність громадян, адже у цих показниках не враховувались транзитні перевезення.
— Пане Ярославе, задам вам запитання, яке колись, у роки війни, дуже турбувало наших славних партизан — у який бік і з яким вантажем найбільше йде поїздів?
— Зрозуміло, що наша близькість до державного кордону сприяє розвитку економічних відносин із Заходом, — туди прямують потяги з рівенськими товарами, зокрема, пожвавилась торгівля продукцією металорудної, хімічної промисловості, експортуємо зернові. Звідти повертається менше вантажів.
— Кажуть, у залізничників великі зарплати...
— Рівень зарплат у нас справді досить високий як для області — буває, і понад 600 гривень. Нам вдалося досягнути цього за рахунок збільшення обсягу перевезень. Зрозуміло, що заслуга є й керівництва «Укрзалізниці», яке вважає за потрібне значну частину прибутків спрямовувати на соціальні питання. Пенсіонерам-залізничникам ми доплачуємо щомісячно по 15 гривень, крім того, їм надається щорічно медичний страховий поліс вартістю 150 гривень, за яким можна у наших відомчих лікувальних закладах отримати допомогу.
— Очевидно, багато людей хотіли б працювати на залізниці?
— Так, бажаючих багато, важко буває відмовляти, проте часто доводиться це робити — адже постійно вдосконалюється структура управління, проходить автоматизація та комп’ютеризація робочих місць, виробничих процесів і, відповідно, скорочується кількість вільних посад. Іноді один комп’ютер може замінити п’ятьох людей, при цьому зростає і якість, і оперативність обслуговування.
— Свого часу ви, пане Ярославе, працювали у Рівному разом із нинішнім міністром транспорту Григорієм Кирпою, і з держсекретарем Мінтрансу Ельбрусом Абуллаєвим...
— Ми й зараз постійно контактуємо. І хоча знаю, що можу зателефонувати до них напряму в будь-який момент чи домовитись про зустріч, намагаюся цим не зловживати — зараз усім тяжко, на всіх ділянках багато роботи. Вони взяли, чесно кажучи, дуже важку ношу, я їм не заздрю. Зараз Кирпа з Абдуллаєвим зайнялися реорганізацією цивільної авіації, морського транспорту, оскільки, порівняно із залізницею, у цих галузях ситуація просто катастрофічна. Але я високо ціную їхні професійні якості, фантастичну працездатність і дисципліну, а тому впевнений, що їм вдасться виконати поставлені завдання.
— Рівенщина відома як область, де розташовані екологічно небезпечні підприємства. Ядерне паливо все ж таки для АЕС необхідно підвозити, а натомість продукти розпаду — вивозити. Чи варто турбуватись рівнянам з цього приводу?
— Не варто — для усіх перевезень є спеціальні правила. Для кожного вантажу — спеціальні інструкції: і звичайні, й таємні, якщо справа стосується чогось дуже небезпечного чи важливого. Розписано і контролюється кожна дія, кожен крок, я не кажу вже про те, що піднімаються на ноги чи не всі начальники станцій, забезпечується охорона. Особливо стежимо за швидкісним режимом, тому я здивувався, коли одного разу у вашій газеті прочитав про потяг із швидкістю 140 км за годину. Такого просто не могло бути! Власне, у цьому переконалась і перевірка, ініційована мною за даним фактом.
— Усіх вражає краса Київського вокзалу. Чи буде щось подібне на Рівенщині?
— Таке, звісно, зробити нам просто не під силу. Та й не забувайте — столичний вокзал, залізничні ворота держави будували, як то кажуть, усім миром. Такого фінансування і уваги нам, звісно, не надають, проте ми робимо, що можемо. Рівенська дирекція об’єднує станції не лише на Рівенщині, а й на Волині, тому роботи вистачає. Якщо говорити тільки про Рівенську область, то реконструйовано вже п’ять вокзалів. Поїдьте, наприклад, у Дубно і переконаєтесь у якості виконаних робіт. Крім того, ми, реконструювавши привокзальну площу (витратили на це 100 тисяч гривень), допомогли і місцевій владі у благоустрої древнього міста. Цього року плануємо закінчити реконструкцію вокзалів у Радивилові та Костополі. Поволі до кінця року буде відремонтовано Клесівський, Рокитнівський та Дубровицький залізничні вокзали. Справа ускладнюється тим, що ми не лише ремонтуємо будівлі, благоустроюємо прилеглу територію, а й змушені змінювати старе колійне господарство, яке вже непридатне. Тому нам важко вишукувати кошти і тому не так швидко, як хотілося б, проводимо реконструкцію.
— Про якість обслуговування пасажирів на залізниці вже розповідають анекдоти. Навіть з’явився на естраді відомий персонаж Вєрка Сердючка, яка уособлює всі не найкращі риси провідників.
— Є ще багато недоліків. Зрозумійте, ми ж не можемо в один день культуру підвищити чи психологію наших людей змінити. Але працюємо і над цим — провідники постійно проходять тестування, періодично атестуються, проводимо навчання, де наголошуємо на цих моментах. Реагуємо на скарги. Є вже певні здобутки, рівень обслуговування поліпшується, починаючи від вокзальної каси, де вам нададуть оперативну довідку та швидко продадуть квиток, і закінчуючи послугами у залізничному вагоні. Оновлюємо парк: уже на Київ, Львів їздять нормальні електрички. Дизель-поїздам уже понад 25 років, але вони, пройшовши реконструкцію, можуть ще служити. Щоправда, від старої техніки можна очікувати всього, нещодавно терміново довелось ремонтувати опалення в поїзді. Але це, скоріше, винятки.
— Тарифи на пасажирські перевезення будуть підніматися у цьому році?
— Цього я вам сказати не можу, бо не залежить це від мене. Такі питання вирішуються на найвищому рівні, допоки там п’ятнадцять підписів та всіляких узгоджень не буде — тарифи неможливо підняти. Це ж не жарти, для держави така галузь, як залізниця схожа на кровоносні судини для людини. Але розумію, що потрібно задля виживання галузі щось робити. Візьміть для прикладу нашу Рівенську дирекцію. Щоденно ми отримуємо 15 тисяч гривень від пасажирських перевезень, при цьому собівартість становить 45 тисяч. От і виявляється, що кожен день збитки становлять 30 тисяч гривень. Якось вижити в таких умовах нам дозволяє лише великий обсяг вантажних перевезень. А купувати паливо, електроенергію нам потрібно за гроші, ніхто у борг не дає. Але й дотримуватися законодавства України, яке зараз передбачає безкоштовний або пільговий проїзд 30 категоріям населення, мусимо. Більше того, вже традиційно на Різдвяні свята діти до 17 років отримали подарунок від «Укрзалізниці» — до 12 січня вони матимуть змогу безкоштовно їздити на приміських поїздах, плацкартних місцях пасажирських поїздів внутрідержавного сполучення.
