КОСМОНАВТИ

1957 0

Діти нині не хочуть бути космонавтами. Не читають вони Жуля Верна чи Бєляєва, не горять бажанням полетіти на Марс чи Венеру, щоб познайомитись там із собі подібними і при нагоді встановити там справедливий суспільно-політичний лад. І саме слово «космонавт» майже вийшло з вжитку.

Діти нині не хочуть бути космонавтами. Не читають вони Жуля Верна чи Бєляєва, не горять бажанням полетіти на Марс чи Венеру, щоб познайомитись там із собі подібними і при нагоді встановити там справедливий суспільно-політичний лад. І саме слово «космонавт» майже вийшло з вжитку. Бо ж як раніше думали — позавчора був кучер на возі, вчора шофер за кермом, сьогодні пілот за штурвалом, завтра — космонавт на орбіті. Не вийшло. Все зупинилося на шоферах, на водіях автомобілів, якими стали всі. Дитячі мрії та юнацькі марення зупинились на передньому сидінні перед кермом, різниця тільки в марці автомобіля, що в принципі не суттєво. Космонавти ж нікуди тим часом не зникли. Вони десь є. Навіть Україна має свого, якого колись покатали на американському «шаттлі». Він там побавився кілька днів на орбіті з пробірками. Про результати щось не чути. Результати були, звичайно ж — квартира в центрі столиці, депутатство, родичі в порядку. Брата нашого космонавта поставили було керівником української філії російського нафтового г іганта. Того, що червоний. Поки сидів там космонавтів братик, синій нафтовий гігант пішов уперед. Довелось міняти того братика. Чому я про це? Бо так і не стала професією робота космонавта. Всерйоз космосом займаються сотні тисяч людей, в основному за дісплеями та клавіатурами комп’ютерів. Саме вони обплутали земну кулю супутниковими комунікаціями, без яких нині жити неможливо. А живі космонавти все більше і більше нагадують фотомоделей, які лише демонструють на собі досягнення інших. Те, що роблять на орбіті нинішні посланці земної цивілізації, до снаги будь-якій здоровій людині з відповідною меті польоту освітою. Принаймні шансів стати космонавтом у сотні тисяч разів більше, ніж потрапити до збірної з футболу чи баскетболу. Теоретично. Нам, дорогі читачі, у космонавти вже не кортить. Роки не ті, мов потрібних як слід не знаємо, та й не запрошує ніхто. Та й що хорошого в тому космонавтстві? Їх же ніхто тепер не знає. Знають зірок естради та кіно, політиків і тих самих фотомоделей, прости Господи. Телеведучих знають. А космонавтів ні. Одне лише у них залишилось — гинуть красиво. На очах у всього світу. Тисячі разів показують, як горить той космічний корабель полум’ям у кілька сотень тисяч градусів вище нуля. У нас, на шахтах Донбасу, теж не холодно, і горять там шахтарі не менш якісно, ніж американські космонавти. Та не повідомляють про це на ввесь світ. Звикли у світі до того, що у нас гинуть шахтарі. Думають, певно, десь у Бразилії, що українці екстремали якісь — лізуть і лізуть до тих шахт, гинуть там і гинуть десятками та сотнями. А що інакше подумаєш? Невже це держава дозволяє? У нормальній країні всі шахти б закрили, аж поки там стало так само безпечно, як в арабському літаку. У нас же — нічого страшного. Постояли на кладовищі, похилили прапори, оголосили траур і назад по забоях — добувати «донецьким» угольок, щоб ті могли на власних літаках по світу літати. Ті «донецькі» теж, певно, у дитинстві космосом марили. Тепер ні. Тепер вони хочуть бути прем’єрами і президентами. Нічого робота. І головне — гинуть вон и в разі чого теж красиво — як космонавти!


Поділися з нами новиною! Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також