Коротка історія про небайдужість.
Про нещодавній випадок у громадському транспорті розповіла на своїй сторінці у фейсбуці Наталія Єніч:
- Люди, що з вами? Маршрутка Рівне-Березне. На дворі вітер і мокрий сніг. Я без уваги зайшла і сіла. Попереду мене були вільні місця, і туди зайшов і сів військовий. Чому я звернула увагу на нього: він був одягнений не по погоді... Але всім же смішно. Брудний і тільки кітель зверху, підгорівша шапка на ньому і дуже змучений. Всі так активно оглядалися і обговорювали.
Коли рушила маршрутка, він почав дуже плакати ... Він хлипав як мала дитина. Але всі і далі дуже сміялися і відвертали носи. Не витримало моє серце... і я підійшла. Він так плакав, і єдине, що сказав: "немає жодного мого побратима. Ми два місяці були під курськом.. я отримав контузію ..згоріли всі мої речі. І от їду додому в чому є, після госпіталю. І приходить повідомлення з батальйону, що хлопців вже немає.. цілої бригади". Права рука чоловіка майже не слухає його. На жаль, при собі в мене був лише корвалмент, але він взяв під язик. Жіночка, що сиділа біля мене, все це слухала і дістала з сумки валер'янку. І тільки тоді всі, хто був у маршрутці, нарешті зрозуміли, що то не смішно.
Він нам довго дякував, за що мені було не зручно. Бо дякувати за спокій вдома маю я, але плакати не припиняв. Я не могла знайти слів, щоб його втішить. Військовий їхав в Бистричі. Там його вже чекає сім'я. Але питання до вас, українські люди,смердять вам такі хлопці? Смішно вам з них? Ви їх туди не посилали? То скажу вам так: якщо ці хлопці покинуть лінію фронту, то завтра кацап буде господарем у наших хатах. І руїн буде ще більше... Мовчу вже про смерті. То не хлопці у формі смердять, то смердить поміж нас БАЙДУЖІСТЮ І ЕГОЇЗМОМ.
