Чому б не поговорити про Ірак? Ну всі говорять, то й нам, гадаю, можна. Чим може зацікавити ця тема людину, що знає арабською лише «аллах акбар»? Тому говорити слід скоріше не про Ірак, а про те, що говорять про Ірак. З одного боку, в них там країна. З іншого боку, країною править «режим Хусейна». Одні воюють проти режиму, інші захищають країну.
Чому б не поговорити про Ірак? Ну всі говорять, то й нам, гадаю, можна. Чим може зацікавити ця тема людину, що знає арабською лише «аллах акбар»? Тому говорити слід скоріше не про Ірак, а про те, що говорять про Ірак. З одного боку, в них там країна. З іншого боку, країною править «режим Хусейна». Одні воюють проти режиму, інші захищають країну. Ніби в різних площинах знаходяться, а все-таки перетинаються, причому з великим шумом і людськими жертвами. Коли чуєш про жертви, одразу думка — за що гинуть ці люди? За країну чи за режим? І чи можна зробити так, щоб існування країн і режимів не вело до загибелі людей? Можна, звичайно. Але для того, щоб так було, слід усвідомити, що режим — це добре. Не можна країні без режиму — буде анархія. Навіть найдемократичніший і найпрогресивніший уряд є режимом. Питання лише в тому — наскільки цей режим корисний для країни? Відповідь напрошується проста: якщо людина дотримується правильного режиму: не зловживає їжею і спиртним, займається фізичними вправами, не отруює себе тютюном та наркотиками, не хвилюється дарма, то людині цій буде добре. Так само і з країною, в якій здоровий режим. Людям має бути в такій країні добре. Якщо ж у країні поганий режим, то й народ буде виглядати, як розтовстілий у сорок років бізнесмен, який ледве дихає, з якого порох сиплеться і дим іде. Здається просто: встановити у всіх країнах правильний режим і жити всьому людству заможно, мирно і щасливо. А як на себе подивитись? Чи багато серед нас таких, що готові заради режиму щодня вставати о шостій, обливатися холодною водою, робити зарядку, їсти пісний сніданок, а потім йти на роботу, після якої також не їсти і не пити зайвого та ще й прогулятися перед сном без собаки. Чи у багатьох із нас такий режим? Так і в країнах різних відбувається. Ну не хочуть окремі народи вставати рано і йти на роботу, з’ївши омлет із двох яєць. Спробуйте дебелу циганку, що біля базару жебрає, змусити працювати. Отож. Країни живуть так, як хочуть їхні народи. Земля велика, на всіх вистачить. Це колись так було. А потім одні режими почали заважати іншим. Почалися війни, які тривають і понині. Щоб не було війни, режим країни повинен принаймні не заважати режиму сусідів, якщо ті сильніші. Якщо придивитися, то всі війни велися не заради того, щоб просто завоювати нові землі й назвати їх по-своєму, а щоб встановити у підкореній країні зручний для переможця режим. Історично недавно розумні люди зрозуміли, що воювати для цього не обов’язково, можна просто домовитись щодо режимів. І навіщо це нам? — запитає читач. Як сказати, може, зараз і не треба, а коли скажуть йти на війну? За що воювати, за країну чи за режим? Чи багато з нас піде в разі чого на війну добровольцями? В останні роки на війну в основному гнали, так само як і в армію досі женуть. А якщо я не хочу вмирати? Хочу, як в Америці, щоб військо добровільне було. Ніхто чомусь не волає по телевізійних »інтерах», не нагадує щогодини про те, що всі без винятку американські солдати та офіцери в Іраку — добровольці. Ніхто їх до війська не призивав, ніхто повісток з військкоматів не посилав. Самі прийшли і служать, захищають добровільно свій режим. Саме тому цей режим переможе. Бо цей режим найбагатший, а значить, найрозумніший. У нас же режим такий собі. Нікому поки не заважає настільки, щоб йти на нас війною. За це нашому режиму окрема подяка. І кращого режиму в нас найближчим часом не передбачається. Бо ніхто із бажаючих попрезидентствувати не обіцяє перевести наше військо на формування добровольцями. Поки що нас захищають під страхом тюрми. Відомо, що це за захист. Тому ще раз спасибі за все нашому режиму. Пішов дивитися Ірак по телевізору.
