Нещодавно в пресі опублікували декларації про доходи вітчизняних міністрів. Не всіх, але багатьох. Члени українського уряду вказали, що заробляють щомісяця від 500 до 2000 доларів США. Всі розуміють, що це не зовсім так, однак всі роблять вигляд, що так і треба. Якщо ж говорити нормальною мовою без евфемізмів, міністр або інший високопосадовець, окрім офіційних доходів, завжди має ще.
Нещодавно в пресі опублікували декларації про доходи вітчизняних міністрів. Не всіх, але багатьох. Члени українського уряду вказали, що заробляють щомісяця від 500 до 2000 доларів США. Всі розуміють, що це не зовсім так, однак всі роблять вигляд, що так і треба. Якщо ж говорити нормальною мовою без евфемізмів, міністр або інший високопосадовець, окрім офіційних доходів, завжди має ще. Хто більше, хто менше. Якщо ці додаткові гроші зароблені чесним способом, чому про них слід мовчати? Виходить, що ці гроші вкрадені, а міністри наші — злодії. Чому ж не піднімається хвиля народного гніву, чому ми терпимо злодіїв на чолі себе? Тому що самі такі. Тому що в нашій країні, серед наших славних людей вважається нормальним обкрадати державу, приховуючи свої справжні доходи. Якщо низькі доходи — мало податків. Якщо мало податків — низькі доходи. І так далі у стилі казки про білого бичка. Практично всі ми тією чи іншою мірою є злодіями, які обкрадають державу, а значить, себе самих. Бо ж це нас недоліковують у поліклініках, наших дітей недонавчають у школі, наше майно недоохороняє міліція... І це тоді, коли ні лікарі, ні педагоги, ні міліціонери, ні інші бюджетники зовсім не подають ознак голодної смерті, теж щось кожен собі крадучи. Хто більше, хто менше. А коли я дозволяю собі вкрасти у держави десять гривень, чи маю я право засуджувати грабіжника, який забирає у мене з допомогою ножика тисячу? Чи не одним і тим самим ми обидва займаємось? Тільки у мене немає потрібного ножика і вміння ним користуватися. А у грабіжника немає права підпису документів на, скажімо, розмитнення товару. Далі, гадаю, все зрозуміло. Аж до того, чому завтра вся нормальна Східна Європа вступає до Євросоюзу, а ми нікуди не вступаємо. Бо ж не тільки ми бачимо, що в країні крадуть усі. Це бачать і наші закордонні сусіди. Чи потрібен європейцям такий злодійкуватий союзник? Сорок вісім мільйонів злодіїв? Тому і візами від нас відгороджуються, інші перепони ставлять на нашому шляху до Європи. Та й що нам у тій Європі робити? Там же вкрасти немає чого!
