Про трилогію Айн Ренд «Атлант розправив плечі» говорять дуже багато. Але мені здається, що ці розмови рідко дають змогу отримати більш-менш адекватне враження для тих, хто її не читав. Надто вже протилежні висловлювання… Я спробую розповісти про першу частину, що має назву «Несуперечність», щоб кожен для себе зрозумів, чи варто читати цю книжку.
Якщо коротко, то ця історія про те, як США переходить на рейки соціалізму. Так-так, я все правильно написав, вам не здалося. Мені теж, коли я вперше її читав, не вірилося. Державотворці намагаються вирівняти можливості багатих і бідних, роздаючи останнім гроші, видають заборони, спрямовані на боротьбу з конкуренцією, дають позики на відкриття бізнесу людям, які не мають до нього здібностей, та інше.
Але ця книга більше про інших людей — про тих, хто своєю важкою працею та професійними досягненнями покращує життя суспільства і не цурається отримувати, тобто заробляти, на цьому гроші. Бо бізнес — це бізнес, нічого особистого. Тому на протистоянні тих та інших будується конфлікт книги. Цей роман, певною мірою, можна назвати трактатом про філософію підприємництва. Проте художня частина книги досить сильно розбавляє цю «ідеологічну» лінію.
Коли вперше читав цей роман, більше сприймав його як «трактат». Цього разу я звертав увагу на художню лінію та самих героїв книги. Мені подобається те, як Айн Ренд пропрацювала їхні образи та психологію, адже не варто ігнорувати свої слабкості та потреби, не варто! Не буду розповідати детально про сюжет, щоб не забирати у вас задоволення від читання.
Також скажу про український переклад, бо попереднього разу читав російською. У перекладі північного сусіда книга набагато сухіша, українською ж (можливо, через особу перекладачки — Софії Андрухович, якій хотілося додати тексту живості) твір стає художнішим. У тих не дуже частих моментах, коли у книзі трапляються описи, вона «відривалася на повну» і скрашувала їх красивими епітетами та метафорами. Але інколи особисто мені хотілося б посперечатися з ідіомами, вжитими при перекладі розмов американців, індустріальної нації, нашими локальними, карпатськими ідіомами («як циган на сонці», наприклад). Задля справедливості скажу, що у наступних книгах трилогії перекладачка вже не грішила цим.
Також не зовсім зрозумілим є розбиття сцен у книзі, часто вони йдуть одним текстом, без жодної додаткової розмітки, яка б це пояснювала. Тому раджу всім бути уважнішими при читанні.
Але загалом книга дуже надихає. Вона показує, чому не варто сидіти склавши руки. Читайте у своє задоволення!
