Нашу землячку Тамару Вишневську вважають однією з найкрасивіших і найцікавіших акторок польського кіно початку минулого сторіччя. За вроду і меланхолійний погляд її, дівчинку з містечка Варковичі, що на Дубенщині, називали польською Гретою Гарбо.
Онука іконописця з Варкович
Народилася Тамара Вишневська 20 грудня 1919 року в селі Варковичі, що неподалік Дубна. У 1919?у, за Російської імперії, це було волосне містечко, а з 1921?го — ґміна Варковіче Дубенського повіту Волинського воєводства. У містечку були школа, млини, ґуральня, поштово-телеграфна станція. Батько Тамари Сергій Вишневський був українцем, а мама Лідія Тарнавська — полячкою. Тамара мала двох молодших сестер Тетяну і Зою.
Дід Тамари Аполлінарій Вишневський був відомим українським іконописцем, який опановував ремесло спочатку в школі іконопису при Почаївській лаврі, а потім у Києві в школі Олександра Мурашка. У Варковицькому храмі донині зберігається написана ним ікона Святої Трійці, він також виготовив, оздобив різьбленням і розписав іконостас для храму Святого архангела Михаїла в селі Білоберіжжя.
Батька ж Тамари, Сергія Вишневського, за проукраїнські погляди ще під час Першої світової було вислано на Сибір. У 1920?х роках, після повернення, він працював у Луцьку редактором газет «Українська громада» і «Волинська неділя», за що наприкінці 1930?х потрапив до табору в Березі Картузькій.
Дівчинка-ельф зачарувала варшавську публіку
Восьмирічною дитиною Тамара, мріючи вступити до школи танців, поїхала до Варшави, до тітки по матері Зої Лангхаммер, відомої в столичних мистецьких колах. Але не склалося, і Тамара повернулася до Луцька, куди тим часом виїхала її родина. Там закінчила гімназію. Окрім артистичних здібностей, дівчина мала хист до вивчення мов. Опанувала польську, українську, російську, чеську, англійську, німецьку. У 1934 році знову повернулася до тітки у Варшаву, де вступила до школи танцю відомого на той час польського хореографа Тетяни Висоцької.
Висока, струнка, із серйозним виразом обличчя Тамара виглядала старшою за свої неповні п’ятнадцять. І невдовзі талановита дівчина вже була солісткою ансамблю пані Висоцької «Тетянки», який виступав у різних театрах і нічних клубах. Юна Тамара Вишневська завдяки цьому могла утримувати не лише себе, а й допомагати родині.
Перший успіх прийшов у жовтні 1934?го. Ансамбль брав участь у виставі за Шекспіром «Сон в літню ніч» у Театрі Польському у Варшаві. Це була лише масовка, де танцюристки зображали танцюючих лісових ельфів. Але Тамара не залишилася непоміченою як публікою, так і критиками. Той її перший успіх Тетяна Висоцька описала у своїх «Спогадах» у 1962 році: «…була така чарівна, так уважно прислухалася до вказівок режисера і так втрапила в окреслений ним образ, що наступного дня мій телефон обривали десятки людей, питаючи, як її звуть». Вистава користувалася шаленим успіхом, про що писали навіть репортери «Газети Польської».
Проте шлях дівчинки з Варкович до зіркової кар’єри розпочався не в театрі, а в нічному клубі культового для міжвоєнної Варшави ресторанно-розважального комплексу «Адрія». Саме на танцмайданчику в «Адрії» в листопаді 1935 року юна Тамара Вишневська потрапила на очі знаному режисерові Паулю Вегенеру. І невдовзі, погодившись на пропозицію спробувати себе на знімальному кіномайданчику, полетіла з ним до Берліна. Щоправда, в супроводі тітки в якості опікунки. Адже Тамарі заледве виповнилося 16 років. Там і відбувся кінодебют нашої землячки у фільмі «Август Могутній». Щоправда, зіграла Тамара під іменем Міра Вишневська. Юну дебютантку помітили і оцінили. Тижневик «Кіно» в 1936?му писав про Міру Вишневську: «Не відома нікому молода варшавська дівчина, «виловлена» випадком з сірого тла статисток, перетворилася на відому артистичну величину. Заледве маючи 16 років, своєю грою привела в захват».
Кіно і кохання
Продюсери з варшавської кіностудії «Сфінкс» запросили Тамару до участі в екранізації культового твору Гелени Мнішкової «Прокажена». Погоджуючись на невелику роль Люсії, дівчина навіть не уявляла, яку роль у її житті й професії відіграє цей фільм.
Участь у стрічці поклала початок контрактам, яким могли позаздрити імениті актори. Власником кіностудії, де знімали фільм, був краківський підприємець Владислав Мікош. Цей на 12 років старший за Тамару чоловік закохався в неї одразу. Схоже, це було взаємне кохання з першого погляду, бо вже на момент виходу фільму на екрани 20 березня 1937 року про їхні стосунки знали навколишні. А на початку серпня 1937?го Мікош і Вишневська побралися. Тижневик «Кіно» писав про весілля: «Молода була в сукні з шлейфом і тюлевій фаті з квітковими гірляндами. Струнка і тендітна, виглядала так чарівно, як тільки могла виглядати кінозірка». Справді, після «Прокаженої» Тамара Вишневська стала кінозіркою, до якої були прикуті погляди і публіки, і критики, і преси.
Ії фото розміщували найавторитетніші видання, серед яких і «Ілюстрований кур’єр щоденний». Причому не лише фото з фільмів, а й з вечірок і світських прийомів. Красиву, граційну, елегантну Тамару Вишневську неодноразово обирали королевою балу.
З 1936?го по 1939?й рік Тамара Вишневська зіграла в 14 фільмах: «Трійко гульвіс», «Дівчата з Новолипок», «Жінка над прірвою», «Друга молодість», «Дружина і недружина», «Заповіт професора Вільчура», «Дівчина шукає кохання» та ін.
До речі, акторський дует Тамара Вишневська і Мечислав Цибульські у фільмі «Дівчина шукає кохання» було визнано найкрасивішою парою закоханих (звісно, за сценарієм стрічки). Тамара Вишневська вирізнялася поміж інших акторок 1930?х років незвичною вродою, сповненим меланхолії поглядом і винятковою внутрішньою зрілістю як на зовсім юну актрису. Її наввипередки запрошували відомі режисери. У перервах між зйомками Тамара навідувалася до Луцька, де залишилися її рідні й друзі. Кінозірку впізнавали — у кінотеатрах ішли фільми з її участю, її світлини прикрашали вітрини місцевих фотосалонів. Чи навідувалася вона до Варкович — невідомо, але фото свої, вочевидь, надсилала.
Зірковий шлях обірвала війна
Попри народження доньки Ірен Тамара Вишневська інтенсивно працювала. Наймолодша зірка польського передвоєнного кіно була на піку слави, коли в її життя брутально увірвалася війна. Вона перекреслила все — у тому числі контракт з Голлівудом, який акторці запропонували в 1939 році. Коли перші бомби впали на Варшаву, Тамара Вишневська якраз була в студії, де тривала підготовка до зйомок фільму «Заповіт професора Вільчура». Окупанти дозволили зняти лише кілька сцен. Подальша доля стрічки невідома. Її немає в польських фільмотеках.
Під час окупації Тамара не працювала, як інші актори, щоб себе утримувати, бо її чоловік був співвласником уже згаданого нічного клубу «Адрія». Щоправда, окупанти перетворили його на звичайний данцінг «тільки для німців». Владислав Мікош співпрацював з Армією Крайовою, передаючи почуту в клубі важливу інформацію підпільникам. Дружині ж заборонив приходити до клубу, боячись за її безпеку. Перед початком варшавського повстання в 1944 році знайомий німецький офіцер допоміг виготовити Тамарі з донькою документи, які дозволили їм виїхати до Праги, де вже перебувала родина Тамари.
У 1974 році в інтерв’ю американській газеті «Times Union» Тамара Вишневська розповіла: «Коли прийшли німці, інтуїція мені підказала, що маю мати з собою щось цінне для обміну. Я зашила в одяг біжутерію. У такий спосіб придбала квиток на свободу, купила хліб і завдяки цьому ми не були голодні. Я продала останній діамант на два карати, щоб викупити своїх батьків з окупованої Росією Чехословаччини і переправити їх до Західної Німеччини. Тоді цигарки і кава вартували більше, ніж біжутерія».
З чоловіком вони побачилися лише в 1945 році в Баварії, в таборі емігрантів. Завдяки допомозі Християнської Асоціації молодих людей, де працював Владислав Мікош, подружжя змогло виїхати до США — без статків, без коштовностей і грошей… Єдині й найдорожчі скарби, які у них зосталися на згадку про батьківщину і щасливе життя — три різдвяні прикраси: традиційний польський янгол, зірка і срібний птах. З ними вони й ступили в листопаді 1950 року на далекий і незнайомий континент, який Тамара Вишневська колись мріяла завоювати своїм талантом.
Вочевидь, Тамара Вишневська таки сподівалася продовжити акторську кар’єру в США. Проте у Рочестері (місто на заході штату Нью-Йорк), де осіла родина, їй довелося працювати і продавчинею в магазині хутра, і перекладачем, і адміністратором у музеї. Лише у 58?річному віці вирішила цілком присвятити себе родині, онукам, яких у неї було троє. У Рочестері, в мальовничій місцині над озером Онтаріо і рікою, де був їхній дім, Тамара провела останні роки свого життя. Останнім нищівним ударом долі для Тамари Вишневської стало захворювання на рак. Воно обірвало її життя у 61 рік — 13 квітня 1981 року. На скромному надгробку на її могилі під іменем і датами народження й смерті викарбувано: «Актриса». Місцева газета 14 квітня 1981?го вмістила невелику статтю про колишню кінозірку і її портрет останніх років життя. Владислав Мікош пережив дружину на 13 років — помер у 1994?у, доживши до 87 років. У Рочестері їх поховали на місцевому кладовищі Маунт-Хоп.
Світлана КАЛЬКО, retrorivne.com.ua.
За матеріалами польської преси і книги Гжегожа Роговскі «Приречені на забуття. Польські кінематографічні актриси на еміграції».
