Реакція частини громадян на успішний захист кандидатської дисертації громадянином Кивою показала, що громадяни ці недалеко від того Киви пішли. Теж мені сенсація — напівграмотне хамидло стало кандидатом наук! А що, раніше інакше було? Щось не пригадую такого. Зате добре пам’ятаю як отримала атестат про середню освіту моя однокласниця, що не знала як слід таблиці множення.
Пригадую також однокурсника, який одержав диплом учителя мови та літератури, зробивши у диктанті сімнадцять помилок. Про тупих і неосвічених доцентів та професорів і згадувати не хочу — згадайте своїх! Нинішній же скандал вийшов через те, що один із журналістів спробував прочитати дисертацію Киви. І не зміг. А якби він спробував почитати дисертації тих «професорів» та «доцентів», які схвалили «написане» Кивою? Результат був би той самий. Іншого бути не може, бо науки у нас вже давно не існує. Бо науковець — це той, хто в результаті досліджень винайшов щось корисне. Озирніться довкіл і спробуйте побачити хоча би щось, зроблене завдяки нашим науковцям! Не вийде, тому що усе, крім хіба що сокири, винайшли за кордоном, а згадана сокира з’явилась задовго до української науки. Встигла! Як наслідок, маємо не науковців, а наукивців, від слова «Кива». Вони у нас повсюди. Тому всі, хто хоче чогось навчити своїх дітей, шукають приватні школи, до яких ті наукивці ще не дотягнулися. А потім посилають тих дітей вчитися за кордон. Можна, звісно, і у нас вивчитися. Але винятково власними силами, тримаючись подалі від оцих всіх доцентів з кандидатами. От і виходить, що платимо двічі — спочатку приватним викладачам за науку, а потім державі, яка утримує табуни отих наукивців. Ледь не забув — той Кива захищався у науці, що зветься «місцеве самоврядування». Є, виявляється, така наука. Поруч з математикою, фізикою, хімією, біологією… Що вона вивчає? Чого вчить? Наскільки знаю, наші місцеві керівники мають добре вміти дві речі: красти так, щоб одразу не помітили, і брати так, щоб потім не ділитися. А наука полягає в тому, щоб той, хто вміє красти при закупівлі віників, навчився красти при закупівлі сміттєвозів. Приблизно так… Як на мене, то я би не заморочувався і продавав би ті наукові звання усім охочим. Маєш бажання бути професором — плати! І ходи потім гордо! Воно, власне, так і робиться, але дуже вже заплутано — простіше треба! Щоб усі довкіл розуміли. Бо чому нас до НАТО не беруть? Бо у нас генералів більше, ніж в усьому тому НАТО. Ось вони і бояться. А якби ми пояснили, що генеральські звання, депутатські мандати, міністерські посади і все інше у нас продається за гроші, а не здобувається розумом, досвідом та працею, тоді все було би добре. Намалювали би ті іноземці табличку, де наш генерал дорівнює їхньому сержанту, наш міністр — їхньому продавцю, а наш професор — їхньому старшокласнику і все! Перекладали б як зі словником і жодних проблем. І нехай ті наукивці тішаться!
