Нарешті незмінний лідер ЛДПР, доктор юридичних наук і заступник голови Державної Думи РФ Володимир Жириновський знайшов могилу свого батька, уродженця Костополя Вольфа Едельштейна. У неділю під час прес-конференції у Тель-Авіві він не приховував своїх сліз — на побачення з батьком Володимир Вольфович безнадійно запізнився, адже ще у 1983 році пан Едельштейн помер у лікарні після травм, отриманих у ДТП на вулиці ізраїльської столиці. Єдина радість — Жириновський зустрівся із двоюрідним братом і племінниками, «рідною кровинкою» свого брата. Лідер ЛДПР повіз у Москву безцінний багаж — сімейний фотоархів та особисті речі батька — фарфорову цукорницю, блюдо для хліба та теплу ватну ковдру. Знайшов позитив кмітливий Володимир Вольфович і в професії свого батька — відтепер він не «син юриста», як його іноді іронічно називали, а син дипломованого агронома (Едельштейн закінчив у 1932 році Сорбонну) і працював за фахом на теренах рівенського Полісся аж до Вітчизняної війни, а в еміграції теж займався сільськогосподарсь ким бізнесом. Щоправда, особливого статку не нажив і до останнього дня винаймав разом із другою своєю дружиною квартиру в Тель-Авіві.
Однак у розпач від побаченого російський політик не впав, а вияснивши нарешті родовід, свій сум за батьком за давньою звичкою юристів вирішив конвертувати у солідну грошову суму. Претензії ображеного пана Жириновського стосуються урядів трьох країн — Німеччини, Ізраїлю та України. Від німців заступник голови Держдуми хоче отримати по мільйону євро за розстріляних у Костополі під час війни родичів — дідуся, бабусю, тітку та двоюрідну сестру. Уряд Ізраїлю, на думку заслуженого юриста РФ, теж повинен розплатитися за безпорадність лікарів при наданні медичної допомоги Вольфу Едельштейну. Від України Жириновський домагається повернення деревообробної фабрики в Костополі, яка належала його діду — Іцхаку Едельштейну». Це була найбільша деревообробна фабрика. Вона постачала ліс до всієї Європи. Величезна фабрика… Під час першої світової німці знищили її, а в 1939-му радянська влада через наближення війни все обладнання на Урал перекинула», — цитує слова свого партійного лідера офіційний сайт ЛДПР. «Тепер, мабуть, фабрика відновлена у Костополі і в мене будуть претензії до уряду україни, щоб я міг отримати майно свого дідуся, який чесно працював, був керівником єврейської громади міста Костопіль», — заявив Володимир Жириновський. Що ж, історія з родоводом російського політика, здається, нарешті може вважатися закінченою. Хоча… У Костополі й досі є люди, які переконані у своїх родинних зв’язках із Володимиром Жириновським. А що вийшли вони не з такої забезпеченої сім’ї, як Вольф Едельштейн, то що ж… «РВ» вже свого часу розповідало про костопільського юриста Михайла Коптара, який все своє життя шукав свого старшого брата Володимира, з яким його розлучило повоєнне лихоліття. на місці колишньої лісопильної фабрики Іцхака Едельштейна після фактичного припинення роботи Костопільським домобудівним комбінатом нині не без успіху працює одне з найбільших вітчизняних виробників деревостружкових плит — ТзОВ «Свіспан-Лімітед», підприємство зі шведськими інвестиціями. Та все ж деякі джерела пов’язують власників підприємства з вітчизняними бізнесменами, зокрема, з братами Суркісами. Ті, у свою чергу, товаришують із заслуженим юристом України Віктором Медведчуком. Отож можна тільки зауважити, що судові слухання стосовно спадщини Жириновського (якщо, звісно, справа дійде до суду) нудними не назвеш.
Коментарі Микола Шершун, голова Рівенського обласного Товариства лісівників: — Можливо, заява Жириновського стосується приватних лісопилень, на базі яких після Великої Вітчизняної війни було створено Костопільський домобудівний комбінат. Але тоді доводилося піднімати підприємство «з нуля», багато сил доклав тодішній директор Буров. На ДБК були поставлені німецькі технологічні лінії, підприємство було державним і підпорядковувалося Міністерству лісової промисловості СРСР. У новітній час підприємство стало акціонерним товариством, спочатку відкритого, а потім — закритого типу. Тепер воно приватне і власники, здається, знаходяться десь у Києві. Нові власники теж багато вклали інвестицій. Тому сьогодні неможливо говорити про повернення того, чого вже немає і чого вже давно не було, тобто приватної лісопильні. Та потрібно зважати й на особистість Жириновського. Він, даруйте на слові, належить до тієї когорти політиків, які тільки й тримаються, як на гучних заявах. В Ізраїлі пошумів, в Україні пошумів, у себе в Москві постійно… Це такий їхній стиль роботи. Олександр Садикін, голова Костопільської райдержадміністрації: — Відповім вам як посадовець — офіційного листа від Жириновського я не отримував, з його заявою не знайомий, тож до якихось офіційних коментарів ще не готовий. Та й ті фахівці, з якими я розмовляв, сказали, що документів з тих часів не збереглося. Тобто встановити точне місцезнаходження лісопильні діда Жириновського дуже важко. Після війни у місті створили Костопільський ДБК, який виготовляв щитові будиночки барачного типу — була тоді гостра потреба хоч в якомусь житлі. Пізніше ДБК перепрофілювали на інші вироби, але назва «домобудівний» так у комбінату і залишилася. Тож історію виробництва відносно добре знаємо тільки починаючи із 1945 року. Але про всяк випадок я дав доручення розібратися і пошукати в архівах хоч якісь довоєнні документи. Також чув, але не отримував офіційного повідомлення про те, що Жириновський ніби хоче в Костополі пам’ятник родині поставити. Влада, зрозуміло, жодним чином перешкоджати такому наміру не буде, єдина тільки вимога — як і всі пам’ятники родичам, монумент має бути встановлений в межах кладовища.
