Мешканець села Люхча Сарненського району В’ячеслав Ніколайчук придбав за власні гроші пожежний автомобіль і разом із професійними рятувальниками виїжджає на гасіння пожеж.
Старенький ЗІЛ десятиліттями припадав пилом на колишньому підприємстві, а останнім часом міг опинитись серед металобрухту. Нині автоцистерна стоїть на подвір’ї у нового господаря. А минулої суботи чоловік здійснив свій перший виїзд і спільно з пожежниками-професіоналами врятував односельчанам будинок.
Полум’я — на метрів із десять вгору. Від температури стріляє шифер. Через дим та кіптяву навколо нічого не видно. Так в господарстві самотнього чоловіка горіла літня кухня. Хату Володимир, якого згодом забрали до спеціалізованого лікарняного закладу, підпалив ще рік тому. Найімовірніше, так зайнялась і літня кухня, в якій чоловік мешкав останнім часом. Через вітряну погоду вогонь швидко набирав обертів. У палаючій літній кухні вибухнув балон із газом. Ще кілька хвилин і міг би зайнятись сусідський будинок. Сусіди, пригадує родич господаря Василь Чуєв, одразу викликали рятувальників. Та першим прибув їхній односелець — В’ячеслав Ніколайчук. У чоловіка віднедавна є власний пожежний автомобіль.
— Він приїхав, розкинув рукави і почав гасити. Потім почав сусідську хату поливати водою. Вона лише за кілька метрів. Якби він її не полив, тут все пішло б прахом, — каже Василь Чуєв.
Їхав і хвилювався, щиро зізнається В’ячеслав. Для вогнеборця-волонтера це був перший “бойовий” виїзд. Пожежну автоцистерну чоловік придбав у червні цього року. Віддав за неї власних три тисячі доларів.
— Я купив повністю розукомплектований автомобіль. Там не було насоса для подачі води, а в моторному відсіку не було ні радіатора, ні стартера, ні компресора, — пригадує мешканець села Люхча В’ячеслав Ніколайчук.
Досі автомобіль стояв у гаражі місцевого підприємства. Воно давно збанкрутувало. Востаннє ЗІЛ виїжджав на по-жежу у 2003 році. Щоб автоци-стерна не потрапила на металобрухт, В’ячеслав викупив її та забрав на власне подвір’я. За фахом чоловік — землевпорядник, відтак, щоб гасити пожежі, навіть проходив спеціальне навчання у рятувальників.
— Я народився в той період, коли кожен мріяв стати або пожежником, або космонавтом. От я і став пожежником, — жартує В’ячеслав.
Гасити пожежі в односельчан В’ячеслав планує за власний кошт. Воду набирає з місцевих пожежних гідрантів, дизпальне — купує. Запевняє: дружина не проти. Підтримали й інші родичі.
— Я, мабуть, перший дізнався про плани Слави. Навіть дружина тоді ще не була в курсі. Звісно, допомагав брату. Ніхто проти такого кроку не був. Мама пишається старшим сином, — каже брат волонтера Василь Ніколайчук.
А ось односельці до ініціативи пожежника-волонтера поставились по-різному. Деякі закидають йому, мовляв, лише піариться. А все тому, припускають брати Ніколайчуки, що на минулих виборах Слава балотувався на сільського голову. Допомозі В’ячеслава раді професійні рятувальники.
— Час, який ми витрачаємо на дорогу до сіл, в яких трапляються пожежі, буває досить тривалим. А вогонь розповсюджується за лічені хвилини. Тому роль добровольців у гасінні пожеж значна, — коментує заступник керівника пожежно-рятувальної частини міста Сарни Вадим Кузака.
Автомобілю — 35 років! Та усе пожежне начиння тут нове. Останніми В’ячеслав придбав сирену та проблискові маячки. Чоловік запевняє: хоче працювати на благо односельців. Мовляв, так заповідав покійний батько, який багато років був у Люхчі сільським головою.
Світлана ПРОКОПЧУК
