Квіти і «Піночет»

1407 0

Ми у соцмережах:

Квіти і «Піночет»

Коли мама вперше відвела мене до школи і залишила на урочистій лінійці з нагоди «першого дзвоника», шкільний двір потопав у квітах.

Не тих, що принесли учні, а тих, що росли на квітнику, який з двох сторін оточував земляний спортмайданчик, де проходила лінійка. Того дня й усі інші дні теплого вересня нас супроводжував запаморочливий запах квітів. Гуділи джмелі, а у вікна класу на другому поверсі, куди ми ходили на «продльонку», стукали зелені гілки могутніх дерев. За цим усім практично не чути було ароматів вуличного шкільного туалету, куди старшокласники ходили курити цигарки. Кожної перерви ми гралися на тих двох спортмайданчиках. А навесні не могли дочекатися, коли земля підсохне, і уроки фізкультури будуть не у тісному спортзалі, а на свіжому повітрі… А потім прийшов «Піночет». Взагалі його звали Віталій Сємьоновіч і це був наш новий директор. Перше, за чим ми його запам'ятали, — була шкільна лінійка на честь річниці перевороту в Чилі, коли до влади у цій далекій країні прийшов «кривавий генерал Піночет». Саме після тої безглуздої лінійки наш директор і став назавжди «Піночетом», цілком виправдовуючи заслуженість цього прізвиська. Шкільний двір був позбавлений усіх дерев і кущів та закатаний в асфальт, яким було зручно марширувати строєм і співати пісень «о Лєнінє» та «о Родінє». Школа перетворилась на казарму. Вчителі, з якими я продовжував зустрічатися вже після закінчення школи, ненавиділи директора, а кращі з них, включаючи знаменитого фізика, перейшли до інших шкіл. Діти ж, які продовжували називати директора поміж себе «Піночетом», вважали, що так і має бути. Коли ж настала наша омріяна незалежність і школа мала стати з російської українською, «Піночет», який не сказав за життя жодного слова українською, поїхав до Росії. Отака історія, яка мені згадалася після того, як я прочитав позавчора статтю з нагоди стодесятиліття рідної школи. У цій статті написано, що наш «Піночет», був, виявляється, «видатним педагогом-новатором». Я не здивувався. У нас завжди в пошані ті, хто лізе у перші ряди і найгучніше кричить «Слава!». І що з того, що «Піночет» кричав «Слава КПСС!», а нинішні кричать «Слава Україні!»? Все нормально, нічого не змінилося. Лише немає і ніколи не буде вже навколо моєї рідної школи тих розкішних квітників із джмелями, тих зелених дерев, тих лавочок біля баскетбольного майданчика… А буде влаштований «видатним педагогом» асфальтовий плац, яким тепер марширують нові покоління школярів, котрим, можливо, розказують тепер про «педагога-новатора». Про того самого «Піночета»…


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також