Сталося це у ті часи, коли нашою колишньою батьківщиною керував Леонід Брежнєв. І він сам, і його оточення, на відміну від своїх попередників, добре розуміли, що з побудовою комунізму, яка за обіцянкою Микити Хрущова мала настати у 1980 році, будуть великі проблеми. А коли точніше, що ніякого комунізму ніколи не буде і бути не може. У таких умовах керівники держави вчинили так, як господар старої хати, який зрозумів, що нової йому не побудувати. Тобто влада почала прикрашати те, що вже є, аби не виглядало все так жалюгідно. По усьому СРСР заходилися будувати пам’ятники та меморіали, писати книжки та вірші про щасливе сьогодення міст і сіл і тому подібне.
Прикрасити Рівне належало міським керівникам. У міськвиконкомі зібрали нараду, щоб затвердити план утворення «квітучого міста». Із парками, клумбами та бульварами розібралися швидко. Але чогось не вистачало. Історія не зберегла для нас імені того, хто першим порушив на нараді питання про герб «города Ровно». Але це було сказано. Одразу ж зв’язалися із «вишестоящімі», які не мали жодних заперечень. Справді, чому швидко зростаюче місто будівників комунізму досі не має свого герба? Піти нормальним шляхом і взяти за основу міського герба добре відому науковцям тристоронню браму ніхто навіть не подумав. Місто прямувало у майбутнє, яке не мало нічого спільного з феодальним чи капіталістичним минулим, коли народ цілодобово страждав від експлуатації. Потрібен був новий, соціалістичний герб! Було оголошено закритий конкурс на ескіз міського герба, на який місцеві художники та історики подали купу варіантів. Чого лише у тих варіантах не було! І партизанська шапка з червоною стрічкою навскіс, і червоні зірки, і серпи-молоти, і стигле колосся, і зелені дерева, і місцеві поліські квіти, звісно ж, у соціалістичному варіанті, і профіль Леніна, і ще дуже багато всього. Врешті жоден із варіантів не підійшов. Не тому що не відповідав вимогам, а тому що за новий герб мала бути виплачена премія. А премію мали одержати ті, хто найбільше її заслужив. Невідомо, які саме заслуги перед містом мали громадяни Кузьмич, Дзівак та Герасименко. Певно, щось добре вони таки зробили. За це і було вирішено навічно (це тоді так думали) внести імена названих людей до історії як авторів міського герба. За основу автори взяли промисловість і науку, які, як тоді вважалося, є майбутнім нашого міста. У промисловості Рівного на той час було кілька гігантів. Перший — льонокомбінат, який тоді називали найбільшим у Європі, другий — хімічний завод, який завершували будувати за західною околицею міста, третій — газорозрядний завод, четвертий — завод тракторних запчастин. На кожному з промислових гігантів працювало по кілька тисяч людей. Науку уособлював інститут інженерів водного господарства, де теж вчилися та працювали кілька тисяч студентів і викладачів. Найпростіше було із «хімією», як тоді називали нинішній «Азот». Його символом стала хімічна реторта — саме вона виникає в уяві кожного, хто навчався у школі, при слові «хімія». Із тракторним заводом, який ніколи не випустив жодного трактора, було складніше. Але й тут вихід було знайдено — намалювали стилізовану шестерню. Газорозрядний завод просто викинули — він був суворо засекреченим і випускав невідомо що. Навіть якби хотіли, то художньо відобразити розряджений газ було проблематично. Льонокомбінат теж становив проблему — не трубу ж малювати, що видна була тоді з усіх боків, і не прядильний верстат! Ще складніше було з меліораторами з водного інституту. Меліоративна канава на малюнок герба якось не лягала. Зате легко визначились із кольорами. Наше місто мали символізувати синій та зелений кольори, які загалом не дуже пасують один до одного. Допоміг червоний колір, без якого герб соціалістичного міста був неможливий. Невідомо, які аргументи навели місцеві геральдисти, але на традиційному «французькому щиті», що став основою герба, виникла незрозуміла потвора — гібрид шестерні та реторти із чимось білим посередині. Без додаткового пояснення, що білим є розгорнута книга, збагнути глибоку символіку було непросто. Як не пручалися автори, але отой гібрид таки забрали з центру герба, засунувши у лівий верхній кут. А у правому нижньому задля симетрії намалювали… блакитну квітку. Звісно, що розмістили ту квітку не на синьому, а на зеленому тлі. Як пояснили — це квітка льону, який хоч і не росте у Рівному, зате символізує льонокомбінат… Ті, хто бачив кінофільм «Дванадцять стільців» режисера Гайдая, пам’ятають німу сцену, коли народ заціпенів, побачивши зображення «сєятєля» у виконанні Бендера та Воробьянінова. Приблизно так само зустріло місто появу свого герба у 1969 році. Врешті, з борщем того герба було не їсти, носити його на одязі чи вішати на стіни ніхто не вимагав. Тож витвір вищезгаданого авторського колективу два десятки років офіційно вважався гербом «города Ровно» нікому не заважаючи. після чого зник у нікуди разом з іншими символами «будівництва комунізму». Від цього герба залишився лише анекдот, яким і завершується цикл публікацій «Рівне — анекдоти ХХ століття». Автор дякує читачам за увагу і заздалегідь приносить вибачення за деякі фактичні неточності, на які оперативно вказали читачі газети. Обіцяю ці неточності виправити під час випуску «анекдотів» окремою книжкою, яка, сподіваюся, знайте свого покупця.
