«Легкої смерті» Україна боїться?

1951 0

Ми у соцмережах:

«Легкої смерті» Україна боїться?

Узаконювати евтаназію, тобто «убивство з милосердя», у нашій країні поки ніхто не квапиться — в силу неоднозначної суспільної думки, християнських традицій і моральних підвалин лікарів. За статистикою, найчастіше про смерть просять хворі на рак четвертої стадії, паралізовані після тяжких травм і люди з невиліковними порушеннями опорно-рухової системи. Дуже часто хочуть померти самотні старенькі, в яких немає ні грошей на лікування, ні родичів. Людина не хоче терпіти болю, а іноді не хоче мучити близьких людей, родичів, що страждають разом з нею. Кожен п’ятий ув’язнений наших в’язниць хоч раз просив зробити йому смертельний укол. Більше половини ув’язнених тяжко хворі. Відкрита форма туберкульозу, рак, СНІД, гепатит у тюремних умовах розвиваються надзвичайно швидко. У переповнених СІЗО і камерах арештовані часто просять про смерть.

У законі України «Про охорону здоров’я громадян» є стаття 43 «Згода на медичне втручання», в якій значиться: «Якщо пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право узяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання — засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків». При цьому пацієнтові в доступній формі повинні бути викладені всі наслідки відмови від лікування, що оформляється записом у медичному документі і підписується пацієнтом і лікуючим лікарем. Це відповідає міжнародним нормам прав людини, але створює можливість легального використання пасивної евтаназії шляхом «припинення заходів для підтримки життя». Офіційно евтаназія дозволена тільки в Голландії, Бельгії, де щорічно присипляють п’ять-шість тисяч смертельно хворих людей, і штаті Орегон (США). Причому в Бельгії, наприклад, в аптеці можна купити набір необхідних фармакологічних препаратів для її проведення. Голландія з погляду християнської моралі взагалі пішла дуже далеко. Разом з тим під приводом забезпечення прав людини в багатьох країнах тією чи іншою мірою вільно застосовується евтаназія навіть всупереч існуючим нормам закону. Так, у Швейцарії, Швеції і Фінляндії пасивна евтаназія шляхом припинення марної підтримки життя не вважається протизаконною. Основою для прийняття лікарем рішення про припинення лікування є усвідомлене волевиявлення пацієнта. Однак є деякі обмеження застосування активної евтаназії. Вона заборонена для пацієнтів у комі, з порушенням мозку і паралізованою мовою. Одного прохання про евтаназію недостатньо. Смертельний діагноз прохача і безглуздість його подальшого лікування зобов’язані підтвердити в суді як мінімум три медексперти. Якщо суд приймає доводи медкомісії, вирок приводиться у виконання. — Велику роль відіграють емоції, — говорить начмед Харківського обласного центру паліативної медицини «Хоспіс» Валентина Горяінова. — Хворий зараз страждає, а через тиждень невідомо що з ним буде. Це як самогубство в стані афекту. Якщо зупинити людину, то вона потім може передумати. У нас був випадок, коли на дівчинку впали ворота. Вона зазнала тяжкої травми голови, перенесла чотири клінічні смерті — і залишилася жива. Сьогодні дівчинка почала одужувати. Диво! Ми їй не дали вмерти. Медсестра київського хоспісу розповіла про випадок, коли родичі самі намагалися зробити послугу евтаназії хворому, накачавши його якимсь препаратом. Але саме лікар вчасно цьому завадив, після чого перестав пускати до хворого родичів. Не тільки норми моралі й релігії стримують багатьох законодавців від дозволу евтаназії. Навіть у країнах, де прийнятий цей закон, родичам хворого забороняється впливати на його рішення про добровільну смерть. Легалізація евтаназії може зумовити знецінення людського життя і створить поле для зловживань. У нинішніх умовах евтаназія, напевно, стане для визначених категорій наших співгромадян засобом заробляння грошей, бізнесом. Крім того, практика введення евтаназії неминуче призведе до діагностичних помилок. Відомі винятково рідкісні, але реальні випадки, коли безнадійні з погляду якихось медичних стандартів хворі видужують. Евтаназія як лікарська капітуляція може вплинути на медперсонал. Багато вчених побоюються, що формальний дозвіл евтаназії може стати певним психічним гальмом для пошуку нових, більш ефективних засобів діагностики і лікування тяжкохворих, а також сприяти несумлінності в наданні медичної допомоги таким хворим. Саме відсутність належного лікування і догляду стимулює вимоги хворого прискорити наближення летального результату. Пошук альтернативи евтаназії призвів до того, що останнім часом у багатьох країнах, у тому числі й в Україні, створюються спеціалізовані заклади, що забезпечують догляд за вмираючими, — хоспіси. Лікарі харківського хоспісу виконують у тому числі і функцію психологів. — У нас не було ні одного випадку, щоб хтось із хворих або їхніх родичів просив про евтаназію, — розповідає лікар Харківського обласного хоспісу Олександр Гончаренко. — Ось у нас лежить жінка 49 років, учителька, яка вже п’ять місяців перебуває у комі. І поруч з нею в одній палаті живе її мати. Ввесь цей час вона доглядає за дочкою, годує, перевертає з боку на бік. У хворої зондове харчування, вона повністю у комі. Запитати в матері, хотіла б вона евтаназії? Напевно, ні. Адже завжди залишається надія.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також