Птаха знайшла ще торік восени на стернях у Володимирецькому районі сім’я Івана та Марії Макарчуків і забрала додому, щоб не загинув. Спершу хотіли віддати у рівненський зоопарк, але поки птах живе в людей і наводить свої порядки на обійсті.
Досі ніхто не знає, як птах скалічився. Знайшли його на стерні минулої осені під селом Степангород, що на Володимиреччині. Крило у нього досі не працює, повідомляє Володимирець.сіті. Макарчуки вирішили перетримати птаха в себе, бо полюбився дітям.
Живе він в окремому відвойованому кутку хліва, бо з курми так і не вжився. Незлюбив зозулястих – і все. Ну й що, що сам «гастролер» і, буквально, «на пташиних правах» займає свій куток між коровами, свиньми, курми? Більше того, курей ні на очі, гонить їх по двору, а з півнем взагалі «в контрах».
Хазяйський пес вже не зважає, прийняв за свого і дозволяє безкарно ходити біля будки.
Птаха так і назвали: Лелека. Він чи вона – невідомо. Спочатку дід Іван з внуками Іллею і Трохимком у канаві за селом ловили йому в’юнів, купували карасів у рибалок і заїжджих бізнесменів. Пробували кормити й домашніми кормами, як і іншу домашню птицю. Та марну цю справу в скорому часі покинули, бо птах виявився неабияким гурманом та честолюбником. До рук не йде, але з рук бере.
Господарство добротне, в одному дворі господарюють аж три сім’ї. Є всякої живності в хлівах. Ну й щурів не бракує…
– Ой, не бракувало, допоки в нас Лелека не поселився, – розповідає Тетяна, донька господаря Івана Макарчука. – Було раніше брат брав «воздушку» і йшов вночі на полювання: щурів у хлів стріляти. У них-же в темноті від ліхтарика очі світяться. А щурі були добрячі, жирні. Тепер нашому мисливцю нічого там робити, бо «пахар» всіх з’їв! А «пахарем» називаєм деколи, бо любить поїсти. В нашому дворі п’ятеро дітей, то вони всі з дідом Іваном його глядять. А дід найбільше з ним водиться. Він у нас панський птах, безпорадний перед всіма, тож за дідом ходить, як дитя.
Бусел гуляв по городах вільно на всьому кутку, поки сусіди не обсіялися. От повінь селянам наробила лиха, а новожилу навпаки – задоволення побродити залитими городами в пошуку квакульок.
– Хех, кумедія була раз з нашим чудаком. Пішов я з ним на ставок по рибу. Бо ж не накупляєшся кожен раз. Підсобили односельці – спеціально для нашого Лелеки хлопці принесли малька і запустили в ставок, щоб на корм було. Поки суд да діло, поки я там з сачком возився, він ходив кругом, виглядаючи рибу. Е, кажуть дурна пташка! Добре він знає, що то йому рибу ловлю! Вибрав я рибу, повернувся вкинути в відро, тут чую: хлюп… Обертаюсь, а він в сачку, у воді борсається! Це ж хотів сам рибину зловити – і впав! - розповідає пан Іван.
Люди знають про дивака-лелеку в їх хазяйстві. Тож підносять харчі: нутрощі, голови свинячі. Він, виявляється, не так жабок, як свинину любить, особливо нутрощі! Ото вони їх чистять, миють, сортують в морозильник – і видають Лелеці порціями. Делікатес він цей страшенно любить. Попри велику любов родини Макарчуків до птаха, найбільше їх бажання – щоб буслові крило полікували. Зранку випускають діти птаха з хліва – а він очима в небо, заклекоче так сумно і все злетіти хоче, щодня.
От і сподіваються, що знайдуться лікарі для Лелеки. Є ж всякі реабілітологи і серед ветеринарів. А про передачу його в зоопарк вже й забули, бо рідним став, як сім’янин.
