Ми знайомимо читачів з уривками з книги Президента «Україна — не Росія», у якій Леонід Кучма розповідає про себе, ділиться своїми поглядами на історію України, події XX століття та останніх років.
«...Саме з такими планами в голові я вирушив 1955 року вступати до Дніпропетровського державного університету імені 300-річчя возз’єднання України з Росією. Моя мрія не здійснилася. Чисто випадково я став не вчителем, а ракетником», — пише Президент Леонід Кучма у своїй книзі «Україна — не Росія». «...Цю книгу написано українцем і з української точки зору, тому я не очікую, що мої російські друзі в усьому погодяться з нею. Однак той, хто шукатиме на її сторінках щось антиросійське, змарнує час. Так, Україна — не Росія, але це зовсім не привід погано ставитися до Росії. Для мене, у будь-якому разі. ...Серед наших проблем є одна, розв’язувана достатньою мірою болісно. Перш ніж мої співвітчизники зможуть спокійно сказати собі, що її вирішено, минуть десятиліття. Це не російсько-українська проблема, це українська проблема, але вона тісно пов’язана із Росією. Йдеться про нашу самоідентифікацію і нашу психологію. Політологи і соціологи України згодні в тому, що процеси консолідації української нації поки ще далекі від завершення. Ми дотепер не до кінця зрозуміли, хто ми такі. Одна з важливих складових української самоідентифікації саме й міститься у формулі «Україна — не Росія». Було б абсолютно зайвим проголошувати, наприклад, що Україна — не Туреччина, це зрозуміло і так. Але після того як ми з Росією третину тисячоріччя прожили під одним державним дахом — під російським дахом! — самоототожнення українців у відроджуваній незалежній Україні просто неможливе без чіткої інвентаризації в головах і душах: це — Україна, а це — Росія. Серед моїх співвітчизників є люди, для яких національна самоідентифікація України зводиться до гасла: «щоб усе було не як у москалів». Це хибний і безплідний шлях. Носії таких ідей не помічають, що ставлять себе в психологічну залежність саме від тих, від кого так жагуче мріють віддалитися, бо перетворюють «москалів» на свою головну точку відліку. Я усвідомлюю, що теж ризикую отримати подібний докір, тим рішучіше підкреслюю, що ратую за органічний шлях України до себе. Моя книга — і про ці речі також…»
