Днями мав нагоду побачити мальовничі місця рідного краю. Краса насправді надзвичайна, і добре, що я не поет, а то б надалі лише про цю красу і писав. Але навіщо, коли місцеві майстри віршованого слова вже давно це зробили і тепер спокійно п’ють горілку на лоні природи. Зустрів днями двох знайомих поетів, які якраз цим і займалися. Хоч ми давно не бачилися, я подумав, що найкращим для нас буде якнайшвидше попрощатися. Навіщо заважати людям, яким добре? Так само добре і на тих наших місцевих красотах. Їдуть туди люди з усіх усюд. Милуються природою і… п’ють горілку. Ловлять рибу і… п’ють горілку. Збирають гриби та ягоди і… Завжди дивувався такій тенденції. Що з нашою людиною не роби, все так чи інакше завершиться пиятикою. Хоч горе та біда, хоч радість і щастя. Тим більше, що після третьої, четвертої, п’ятої вже практично все одно.
Днями мав нагоду побачити мальовничі місця рідного краю. Краса насправді надзвичайна, і добре, що я не поет, а то б надалі лише про цю красу і писав. Але навіщо, коли місцеві майстри віршованого слова вже давно це зробили і тепер спокійно п’ють горілку на лоні природи. Зустрів днями двох знайомих поетів, які якраз цим і займалися. Хоч ми давно не бачилися, я подумав, що найкращим для нас буде якнайшвидше попрощатися. Навіщо заважати людям, яким добре? Так само добре і на тих наших місцевих красотах. Їдуть туди люди з усіх усюд. Милуються природою і… п’ють горілку. Ловлять рибу і… п’ють горілку. Збирають гриби та ягоди і… Завжди дивувався такій тенденції. Що з нашою людиною не роби, все так чи інакше завершиться пиятикою. Хоч горе та біда, хоч радість і щастя. Тим більше, що після третьої, четвертої, п’ятої вже практично все одно. Бо відрізнити у стані сп’яніння багату людину від бідної, щасливу від нещасної, веселу від сумної, сильну від слабкої й так далі неможливо. Таким простим способом наші співвітчизники здійснюють наріжні принципи демократії про загальну рівність. Тому що голова болить з похмілля однаково як від самогону, так і від французького коньяку. Я це не з власного досвіду кажу, і не зі свідчень потерпілих. Просто хімічна реакція у шлунку відбувається одна й та сама. Поки воно назовні, там усілякі етикетки та рецепти, коли ж воно всередині — залишається сама хімія, яка має вічні як світ формули, на які не розповсюджується ані маркетинг, ані реклама, ані пропаганда. Та повернемось із хімічного кабінету назад до наших поліських красот. Спостерігаючи, як на їхньому тлі відпочивають мої земляки, не перестаю дивуватися — їм що, не все одно, де тої горілки напитися? Навіщо пертися кудись, коли можна це зробити стаціонарно? Передбачаю відповідь. Про те, що горілка та закуска до неї — це не головне. Головне — це спілкування з рідною природою, з лісами, полями та водами, із рибами, звірами та птахами, яким не вдалося заховатися від людей. А без горілки? Ну отак щоб поїхати на риболовлю і без пляшки? Це не фантастика. Таких я там теж бачив. Тих, що ходять молитися на «собранія». Видовище настільки нудне, наскільки може бути нудним будь-що, позбавлене логіки. Не треба пити замість горілки квас! Треба жити по-іншому. Щоб не застілля з випивкою було вінцем зусиль, а щось інше. Згадайте дитячі казки, в яких герої щасливі без усякої горілки і щастя вони розуміють трохи інакше, ніж можливість випити-закусити. Проблема у тому, що здійснити дитячі мрії ми можемо лише дорослими. А коли ми дорослі, на нашому шляху постійно стає горілка. Яка, власне, і займає місце здійснення наших дитячих мрій тоді, коли ми вже все можемо. Так воно і буває: йшов до чогось світлого, по дорозі зупинився, випив горілки і… Поступово світле кудись зникає. А горілка залишається. Як замінник усього, чого ми не досягли, чого не встигли, до чого не дотягнулися. І коли чуєш розмови людей за вечерею на лоні казкової природи, дуже прикро розуміти, що з того, про що вони завзято говорять, майже нічого не буде зроблено. А те, що зроблено таки буде, знову закінчиться питтям горілки. Мальовничі куточки природи є не лише у нас. Але тільки у нас та наших історичних сусідів люди довкола тої природи живуть майже як сто років тому. У тій же Швейцарії, з якою люблять порівнювати деякі куточки нашого краю місцеві поети, у кожній хаті біля річки гаряча вода і теплий туалет. Хоч у долині, хоч у горах, хоч на озерах, хоч будь-де. У нашій красі цього майже немає. Чому немає? Можете мені не вірити, але причина не у поганій владі (доброї влади не буває взагалі) і не у природних умовах. Причина — у горілці, після якої не соромно сходити замість унітаза до лісу, не соромно як слід не помитися самим і не помити те, чим користуєшся. Туристичні фірми, які возять дивитись на нашу природу поодиноких іноземців, добре знають, що за бажання влаштувати належні побутові умови з цим немає проблем ніде. Навіть у глухих поліських болотах. Головне — не пропонувати закордонним гостям випити замість цього горілки. Бо випити вони, може, й вип’ють. Але більше сюди не приїдуть. Бо випити вони і вдома зможуть, а до нас їдуть не за тим. А за чим? Загадка!
