Льотчики: «Говорити про НЛО було небезпечно — затягав би КДБ»

1578 0

Ми у соцмережах:

Льотчики: «Говорити про НЛО було небезпечно — затягав би КДБ»

У це важко повірити, але ще недавно про неопізнані літаючі об’єкти, незрозумілі і непояснені явища льотчикам категорично заборонялося розповідати. Існувала навіть інструкція-пам’ятка, де чітко пропонувалося, що потрібно і чого не потрібно робити у випадку, наприклад, виявлення НЛО.

— Власне, тоді, наприкінці 1970-х років, навіть терміна такого не було, — розповідає льотчик-інструктор авіаескадрильї, котрий попросив називати його Геннадієм. — Пам’ятка визначала порядок дій при зустрічі з аномальними явищами. І було зазначено — не вступати з об’єктом у контакт, не виявляти ініціативи до зближення, не піддаватися на провокації, припинити радіозв’язок і продовжувати спокійно виконувати поставлене завдання. Особисто я з такими аномаліями не зіштовхувався, а от моїм друзям — доводилося, і в мене немає підстав їм не вірити... Геннадій каже, що подібний факт відбувся на початку зими 1978-го, коли в повітрі перебували підлеглі генерала Вялкова з Рязані. — Літаки вишикувалися в бойовий порядок, і раптом над кожною машиною почало зависати якесь стороннє, ні на що не схоже тіло, — продовжує офіцер. — Спочатку повисіло над ведучим, потім по черзі над кожним екіпажем. І це ж все в русі. Повисить секунд 30 і переміщається до наступного літака, начебто придивляючись... Бачили це тіло не одна-дві людини — з десяток. А потім цей об’єкт, зважаючи на все, пілотований, різко рвонув вгору і зник з поля зору... Вялков передав по рації про те, що трапилося, на землю... Але коли екіпажі сіли, то генералові і його підлеглим суворо заборонили будь-кому розповідати про інцидент... Згадав Геннадій і інший випадок, що стався під час його служби під Іркутськом. — Сідає військовий екіпаж на аеродром Біла і спостерігає, як у повітрі на курсі посадки висить об’єкт, висвітлюючи смугу яскравим прожектором. Екіпаж повідомляє про це на землю і чує відповідь диспетчера: «Ми на локаторі нічого не бачимо». Після цього об’єкт зникає, екіпаж сідає і йому наказують мовчати... ПІДПИСКА. Все, що стосувалося НЛО й іншого, чому не було пояснення, потрапляло в Комітет держбезпеки Союзу. Такій інформації надавався гриф «Секретно» і «Абсолютно секретно», в очевидців брали пояснення, підписку про нерозголошення і матеріали відправляли в архів. Про це «Сьогодні» розповідають не тільки військові пілоти: — Одного разу у 1972 році ми летіли в Омськ і десь за Уралом помітили в небі яскравий предмет, що рухався північніше, — говорить відомий льотчик Борис Качуро, особистий пілот Володимира Щербицького. — Екіпаж Ту-104, що йшов нам назустріч, теж бачив цей предмет і, як і ми, доповів на землю. Якщо його бачили обидва екіпажі, а це не двоє людей, а вісім, значить, таке не могло ввижатися усім нам. Але диспетчер відповів, що на локаторах нічого немає... Ну а на всю інформацію потім КДБ табу наклав. У 1970-х, хто пам’ятає, така ідеологія насаджувалася — ні сексу в країні не було, ні НЛО... І хлопці з Ан-24 під Дніпропетровськом якийсь об’єкт бачили, але їх комітетники затягали, і ті не раді були, що проговорилися... Колишній випробувач космічної техніки Олег Прус зауважує: льотчики, що стали очевидцями НЛО, ризикували позбутися роботи: «Відправляли на медкомісію, визнавали відхилення в психіці і звільняли. Люди приховували правду, побоюючись за своє майбутнє».

Що ще бачать у небі пілоти Крім НЛО, льотчики спостерігають у небі і рідкісні природні явища, наприклад, галло — кілька місяців і сонць. Старійшина української авіації Олексій Захаревич розповів, що одного разу його Ан-10 на підльоті до Адлера мало не торкнувся крилом потужного водяного смерчу: «Метрів за 50 від нас піднявся, був би ближче — кінець, а на борту — 112 пасажирів...» Досвідчений льотчик Олег Дубовецький пригадав, як на вахтовому Ту-134 з Ноябрьська потрапив у ТЯН — турбулентність ясного неба: «Ніч, зірки чітко помітні, все начебто тихо, а літак трясе так, що довго не забуду». Унікальне явище двічі помічав командир Боінга Олександр Ігнатьєв: «Так звані сріблясті хмари з’являються тільки при сході, начебто тонка блискуча павутина на небо кинута. Яскраве видовище. І наукою досі не розгадане».

”Блюдце» легко обігнало наш літак” Свого часу в Жулянах (нині аеропорт «Київ») працювала командиром ескадрильї одна з двох в Україні жінок-льотчиць — Людмила Петраш. І от її екіпажу одного разу довелося побачити НЛО на виході з зони аеропорту... — Цілих п’ять днів Люду тягали по інстанціях, допитуючи, що бачила, що робила, намагалися підловити на якихось неточностях, начебто вона все придумала, — розповідає товариш по службі Петраш. — Дивлячись на ці митарства (показання відбирали люди КДБ, і медики взялися за обстеження психічного стану всього екіпажа), в авіазагоні заріклися надалі щось доповідати — ну, бачили і бачили, а може, видалося... Інший наш пілот (і теж на умовах анонімності) пригадує, що в Аерофлоті існував наказ, що зобов’язує очевидців аномалій негайно повідомляти про них чекістам. — Мої товариші, що спостерігали НЛО, сповна вкусили «принад» цього спілкування — ох і попсували їм нерви, — ділиться льотчик. Зараз цей чоловік працює на західній техніці, «стеля» — за 10 тисяч метрів. Недавно і йому в польоті зустрівся НЛО. — У мене реакція нормальна, але все відбулося настільки швидко, що я трохи остовпів, — говорить пілот. — Бічним зором, краєм ока, помітив щось, якийсь предмет, що кулею промчав повз наш літак з лівого борту. У нас є прилади, які показують на екрані інші повітряні судна, але тут вони нічого не зафіксували. І другий пілот у документацію заглибився, тому нічого не помітив... Але якби і помітив, на землю б нічого не передали — відсторонять від польотів... Місяців два тому свідками появи ще одного об’єкта над Західною Україною став екіпаж бізнес-авіації. — На швидкості під 900 кілометрів десь за Львовом наш літак обігнало щось схоже на блюдце, — розповідає льотчик. — Легко обійшло нас і помчало вперед. Бортобладнання жодних відхилень не зафіксувало. І диспетчер не попереджав про небезпечне зближення з іншим повітряним судном. Подумали, може, це метеорологи зонд запустили, і його підняло на 9 км. Але метеослужба в той день зонди не запускала... На запитання «Сьогодні», чи відстежує зараз інформацію про НЛО наша спецслужба, прес-центр СБУ не відповів. СПЕЦСЛУЖБА ТУТ НІ ПРИ ЧОМУ. Олександр Скібінецький, колишній перший заступник голови СБУ: — Розчарую вас, але ні про які НЛО й таке інше під час роботи в КДБ, а після цього — у СБУ, мені чути не доводилося. Ми таким не займалися. Можливо, займалися інші структури, але тільки не спецслужба. УСІ МАТЕРІАЛИ СЕКРЕТИЛИ. Олександр Нездоля, екс-начальник апарату глави СБУ: — При Союзі матеріали про аномальні явища стікалися в КДБ, де інформацію шифрували і розголошенню вона не підлягала. Льотчики боялися, що їх оголосять шизофреніками і спишуть зі служби. Тому мовчали. 13-те число, «чортова дюжина», п’ятниця... До числа «13» у цивільній і військовій авіації завжди було ставлення упереджене. Традиційно в такий день намагалися під будь-яким приводом не підніматися в небо — вважалося, що нічого доброго політ не обіцяє, якщо не сказати гірше. — У Військово-повітряних силах не було літака з 13-м бортовим номером і позивного з цифрою 13, — розповідає нам колишній головком ВПС України й екс-перший заступник главы МНС генерал Володимир Антонець. — Це число взагалі намагалися не вимовляти — вважалося поганою прикметою. Говорили: 12+1. Утім, якщо польоти призначали суворо на 13-те, то, звичайно, літали. Так було ще в часи моєї юності, та й потім — наказ є наказ, його потрібно виконувати. Але тільки не в той день, коли ця дата збігається з п’ятницею... ”І ВОРОНИ НЕ ЛІТАЮТЬ». Кавалер ордена «За мужність» III ступеня, якого полковник запасу Григорій Пісний був визнаний гідним за вмілі дії при посадці Ту-134 із поламаним двигуном, теж поділився спогадами про бойові будні й «чортову дюжину»: — У нас 13 числа польотів не було ніколи, з цього приводу жартували, що в такий день навіть ворони не літають, — сміється він. — А щоб у начальства не боліла голова, на цю дату зазвичай призначали виплату зарплатні. Логіка була такою: мовляв, які можуть були планові польоти, якщо в народу свято зі сльозами на очах! Але з усякого правила бували винятки. І от одного разу піднялися в небо саме 13-го... — Мало того, що «чортова дюжина», точно, щоправда, не пам’ятаю, у лютому чи березні, так ще й штурман нашого важкого бомбардувальника Ту-16 ніби ненароком обмовився, що в нього день народження, — продовжує Григорій Петрович. — Досі не розумію, хто його за язика тягнув! Тому що незабаром після цього ми ледве не зіштовхнулися із зустрічним Ту-22. Йшли б у хмарах — точно не розминулися б. А так ледве вискочили з хмарності і на висоті 10 тисяч метрів ледве розійшлися — вони прямо над нашими головами, за декілька десятків метрів, просвистіли. На зустрічних курсах, вважай, зовсім близько. Це було, як зараз пам’ятаю, у 1981 році над Ромнами, неподалік від Сум... Диспетчер потім передав, що ми нібито порушили час входу в зону його контролю. Але ми нічого не порушували, оскільки з інтервалом у дві хвилини йшли бойовим порядком — спочатку ведучий, а за ним з десяток літаків, і наш десь у середині... Цей випадок ще більше зміцнив віру льотчиків у «нехороше» число. А як же 13-та авіадивізія, що дислокувалася в Полтаві? — І де тепер вона? — чисто по-одеськи, запитанням на запитання, відповідає Пісний. — Правильно, розформували в 2005-му. Може, назвали б по-іншому, дивись, і дивізію зберегли, і літаки Ту-22М3, що під ніж пустили, збереглися б. От і вирішуйте, любити нам цифру «13» чи боятися. А якщо ще й у п’ятницю — так це явно не до добра. МАГІЯ ДОЛІ. Не полюбляють «заговорене» число й у прославленій фірмі «Антонов». І є за що. 13 червня 1986 року при посадці літака Ан-72 у Борисполі на борту виникла пожежа — на щастя, обійшлося без жертв. 13 жовтня 1992-го неподалік від Києва впав у ліс «Руслан» — загинули вісім членів екіпажа Сергія Горбика. 13 лютого 1996 року під час зльоту в Судані мало не розбився Ан-22 «Антей», на борті якого було 19 осіб. — Неприємний для нас день, — констатує командир Ан-124 «Руслан» Андрій Орєхов. — Кілька разів саме 13-го числа траплялися різні інциденти. Деякі з них детально описав у книзі, що недавно вийшла, заслужений льотчик-випробувач Володимир Ткаченко. Дуже повчальні наводить приклади. Тут і не хочеш, а повіриш у якусь містику. Намагаємося в такі дні бути на землі, щоб не спокушати долю — так спокійніше і нам, і нашим близьким. Особисто в мене є щасливе число — 17. У цей травневий день кілька років тому нам вдалося благополучно сісти на двох двигунах з чотирьох. Випадок досить рідкісний... Однак і на землі деяких навіть найбільш професійно підготовлених, навчених життям пілотів очікують прикрі сюрпризи. — Не люблю це число, — чесно зізнався «Сьогодні» командувач Повітряних сил ВСУ генерал Сергій Онищенко. — Два роки тому при виїзді з Києва в цей день я потрапив у серйозне ДТП. Не зі своєї — з чужої вини, але це мало що змінює. Тому до цифри «13» ставлюся насторожено... Однак у довірених Сергію Івановичу частинах сьогодні, за його словами, польоти ніхто скасовувати не збирається. — Не було і немає на цей день обмежень, — говорить генерал. — Працюємо в штатному режимі. Через проблеми з пальним літаки піднімаються не так часто, як хотілося б. Але службу несемо цілодобово і безперебійно. А от по великих церковних святах намагаємося не літати... Олександр Казанцев, командир Іл-76 авіакомпанії «Азов-Авіа», розповів нам, що один його друг «чортової дюжини» не боявся: — Слава був класним пілотом. І 13-те йому чимось навіть подобалося. Але... Розбився в Хартумі... З першого разу не сіли, пішли на друге коло, а пального не вистачило...


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також