Музика у дорозі — це дуже добре. Звісно, якщо ця музика тобі подобається і обираєш її сам. Про те, який настрій може створити музика, яку підбирає водій маршрутки чи автобуса, кожен може згадати сам. Коли ж є можливість знайти у розмаїтті радіостанцій саме те, що допоможе подолати далекий шлях, справа лише за власним смаком. Але це тоді, коли їдеш удень. Коли ж їдеш уночі, практично усі радіостанції змінюють репертуар — в ефірі звучить майже виключно українська музика. Аж до сьомої ранку.
Музика у дорозі — це дуже добре. Звісно, якщо ця музика тобі подобається і обираєш її сам. Про те, який настрій може створити музика, яку підбирає водій маршрутки чи автобуса, кожен може згадати сам. Коли ж є можливість знайти у розмаїтті радіостанцій саме те, що допоможе подолати далекий шлях, справа лише за власним смаком. Але це тоді, коли їдеш удень. Коли ж їдеш уночі, практично усі радіостанції змінюють репертуар — в ефірі звучить майже виключно українська музика. Аж до сьомої ранку. Розгадка цього явища виявилась простою — поки що музичні радіостанції змушені розміщувати в ефірі п’ятдесят відсотків вітчизняної музики. Такі умови ліцензії, яка видається згідно з чинним законодавством. Коли саме ця музика має звучати — у ліцензії, власне, як і у законі, не сказано. Ось і заганяють цю музику в ніч, коли радіо слухають лише нічні сторожі та поодинокі водії, що не сплять за кермом. І не тому, що музичні редактори є суцільними антиукраїнцями. А тому що не вистачає поки що української музики. Українського джазу, репу, року, блюзу і так далі. А радіостанціям потрібен рейтинг, який в разі використання виключно вітчизняного продукту одразу ж «просяде». А рейтинг, який «просів», означає зниження рекламних надходжень, коротше — збитки. Ось і ховають українську музику в ніч, аби і закон виконати, і збитків не зазнати. Це поки що так. Поки не прийняли остаточно новий закон, згідно з яким українську музику «об’єднають» на радіо з європейською і таким чином не буде необхідності заповнювати нею щодоби половину двадцятичотиригодинного ефіру. Дехто одразу оцінив цей закон як намагання затиснути українську музику, не дати їй дороги. Насправді це не зовсім так. Колись давно, коли вітчизняне радіо транслювало в основному пісні про партію та Леніна, народ слухав музику по румунському та польському радіо. І зовсім не через прихильність до румунської чи польської естради, а тому, що їхня музика була більш сучасною — раз, і тому, що по тих станціях також передавали модну на той час американську, англійську, французьку, шведську та іншу музику — два. Хіба хтось із нас відмовиться від української музики, якщо вона буде модною, сучасною, різноманітною і високопрофесійною? Запитання риторичне. Кращі українські музиканти популярні й у нас, і за кордоном. Але тих музикантів — одиниці! Не передавати ж їхні пісні цілодобово? А заповнювати ефір українськими піснями лише за те, що вони українські — шлях у нікуди. Народ все одно буде слухати те, що модно. Інша річ, що модна музика у нас тепер ще та. Деяку я особисто сприймаю як знущання над здоровим глуздом. А народу подобається. Оце повідомили, що у Грузії заборонили грати у ресторанах російські пісні. Почали розбиратися кореспонденти іноземні. Виявилося, що головною російською піснею, яка постраждала від цієї неофіційної заборони, став «Владімірскій централ». Нічого не зробиш — такі нині на теренах колишнього СРСР «народні смаки». Змінити ці смаки не здатні жоден закон, жодна постанова, жодна ліцензія. Шлях лише один — створювати свою, українську музику, яка б була ще більш популярною. Скажете, що це нереально? А чому, власне? Ось напише який-небудь спритник пісню про Лук’янівський слідчий ізолятор, а Юрій Луценко цю пісню виконає. Чим не модний проект? Якщо така пісня вийде, популярність їй буде забезпечена. Якщо ж зважати на те, що кількість потенційних популярних співаків таких пісень у тому ізоляторі постійно зростає, то перспективи вимальовуються шалені. Можна й емігрантські пісні створювати. Той же Данилишин, який у Чехії від Януковича переховується, міг би таку пісню виконати. І що з того, що не співак? А що, отой, перепрошую, Потап, співак? Аби актуально було і народу лягло на душу. Якщо ж не ляже — нема на це ради. Конкуренція!
