Помилуваний Президентом наш земляк Юрій Луценко, вийшовши із в’язниці на волю, наступного дня дав інтерв’ю телеканалу ТВі. Найбільш цікаві фрагменти з цього інтерв’ю пропонуємо вашій увазі.
— …Я усвідомив, що я на волі, що я вдома, уже сьогодні. Бо прокинувся, як уже звик, о шостій ранку. Іра ще спала. І тут я, дивлячись на неї, чуючи синів у сусідній кімнаті, зрозумів, що я вдома. І тоді це щастя прийшло і до мене... Я завжди цитую слова Ліни Костенко, яка писала: "Найголовніше у цьому житті — набутися зі своїми". І коли сидиш у камері й відчуваєш, як пісок часу просипається (а його не так багато відпущено кожній людині), то розумієш, що діти ростуть, дружина чекає і ти втрачаєш ці можливості... — Як ви почали по-філософськи говорити... "Пісок часу", "просипається"... — Триста книжок прочитав — мав час та натхнення думати і говорити. Не збираюся красуватися, просто я сидів у камері з Шекспіром, із Бродським, із Кізі, із Фаулзом — з прекрасними письменниками. — А була можливість щоденники якісь вести? — Так, я їх вів — але для себе. Записував достатньо детально і почуття, і події. Причому більше думки і почуття, ніж події. Бо зовнішнє виявилося вторинним дуже швидко... — Наскільки для вас це звільнення було очікувано чи неочікувано? І як ви вважаєте, чому саме зараз? Це пов'язано все-таки з євроінтеграцією, чи це було дуже знаково і символічно — на Благовіщення... — Це було очікувано, але несподівано... Я, щиро кажучи, був налаштований чекати до кінця року — до можливості умовно-дострокового звільнення після відсидки трьох чвертей терміну. Однак я розумів, що певний шанс на звільнення існує. Чесно вам скажу, я розумів, що сьогодні звільнення Луценка дозволить Європі зберегти обличчя при підписанні угоди про асоціацію з ЄС. А я абсолютно щиро як політик і як громадянин вважаю, що немає сьогодні нічого важливішого, ніж це. Якщо ми підписуємо цю, можливо, недосконалу, асоціацію, Україна юридично убезпечена від засмоктування в чорну діру сусідньої північної держави. Якщо ми не підписуємо цю асоціацію, ми будемо у цій дірі — і це буде страшенною катастрофою для українського майбутнього. — Але це не єдиний крок, який Україні треба зробити задля цього. — Безумовно. Але я розумів, що будь-яка дорога починається з першого кроку. Цей крок, з точки зору технології і, можливо, навіть шкурних інтересів сьогоднішньої влади, є найлегшим. — А як ви вважаєте, чи помилують Тимошенко на Пасху? Бо є вже такі передбачення... — Сьогодні немає жодного аргумента, чому цей крок може бути стосовно Луценка, але не може бути щодо Тимошенко... Тому цей крок має бути зроблений, і краще раніше, ніж пізніше. Я не знаю, як достукатися до серця, а ще краще до розуму нашої влади, щоби пояснити, що їй це все одно доведеться зробити. Тимошенко не буде у в'язниці відсиджувати надуманий кимсь термін за вигадані кимсь злочини... — Ви плануєте до неї поїхати, її відвідати? — Я вже передав через захисника Юлії Володимирівни про таке своє палке бажання. Та насправді ми з нею листуємося — в цьому немає жодного секрету... І я зразу сказав, що хто перший виходить, той приїжджає до іншого. Було б краще, звичайно, якби випустили обох разом… — Ви часто іронізували над Президентом, а тепер вийшло його помилування. Чи для вас байдуже, як це відбулося? — Ні, я іронізую так само. Мало того — напевно, зараз іронія не є найголовнішою: головне — що я критикую так само. І я вважаю, що Україна Януковича — це не та країна, в якій люди хочуть жити. Бо в цій країні страшно народитися, страшно шукати роботу, а ще страшніше померти. І я в своєму останньому слові на останньому суді ні на одну кому не відступив від своєї принципової позиції щодо особисто Януковича і його влади. Інше питання, що, можливо, я став говорити більш комплексно. Бо я справді переконаний, що особистість є лише простою, але недостатньою відповіддю на проблеми України. Змінити Президента потрібно, але це недостатня умова зміни країни. — Чи будете ви з'ясовувати стосунки з тими, хто вас засудив несправедливо? — ...Я вважаю, що у мене і так украли два роки, три місяці і декілька днів, щоб я продовжував у себе красти час, відпущений на життя, на таку річ, як помста. Бо помста є непродуктивною, вона просто забирає твій час... — …Як ви будете вливатися в те, що зараз відбувається, наскільки вам дозволяє здоров'я? — Я не вважаю за потрібне виносити на публічну площину якісь деталі цієї ситуації. Але це правда, що вже півтора місяця мені не давали зробити другу заплановану операцію. Вона була рекомендована ще тоді, коли мене завезли в клініку "Оберіг", але, на жаль, пенітенціарна служба не дала такої можливості її зробити. Тому завтра я їду в "Оберіг" провести необхідні аналізи і найближчим часом маю необхідність зайнятися своїм здоров'ям. Як це буде відбуватися, скільки часу займе — стане зрозуміло завтра. Але, на жаль, так відчуваю, що це питання не одного місяця. З іншого боку, можу віджартуватися — здоров'я не таке погане, як розраховують мої вороги. Я впевнений, що відновлю свої сили і польовий командир буде в повній готовності. — Що стосується МВС — зараз уже передумали, обдумали, подивилися зсередини, що треба змінити? — Безумовно, я чи не кожної ночі повертався до проблеми МВС. Я цілком розумію тих, хто казав, що Луценко мало зробив, хтось казав — що взагалі нічого не робив, хтось казав, що не те робив. Але підсумок моїх роздумів такий — у 2005 році цю систему можна було б змінити, якби була така команда, яка була в Грузії. В якій були: а) президент, який щоденно проводив нараду з командою; б) більшість у парламенті; в) план змін не тільки в міліції, а й у прокуратурі та в судах. У нас не було ні такого президента, ні такого плану, ні такої команди. Так ось, сьогодні, стикаючись з цією системою, я впевнений — систему МВС, прокуратури і судів змінити, реформувати неможливо... Треба закрити цю систему. Набрати нових людей під нові закони, нові повноваження, нові права і нову відповідальність. Так, це будуть, можливо, не такі професіонали... Але повірте — нехай краще зловлять на сто бандитів менше, нехай мені Бог простить і жертви, ніж кожного року садять тисячі невинних. Це той висновок, який я виніс зі спроби реформувати систему зсередини. — Але ви не можете займати керівні посади, ви не можете балотуватися в народні депутати… — Я й не збираюся. Якби в мене сьогодні була можливість балотуватися в народні депутати, я відмовився б категорично. Річ у тому, що сьогодні політика робиться не у Верховній Раді, і навіть не в АП. — А, наприклад, на посаду міського голови Києва? — Я би подумав. Але я так бачу, що у нас і там немає можливостей, бо і виборів нема... Я бачив сьогодні в Інтернеті масу вкидань від придворних політологів, які пишуть, мовляв, Луценко внесе розкол в опозицію, нові розклади, всіх там перекромсає — дурня це все. А інші кажуть, що Луценко вже завтра вийде на Майдан і знесе цей режим... Відповідь дуже проста. Перш за все, я точно ні завтра, ні післязавтра не виходжу на Майдан. Бо навіть якщо на секундочку уявити, що я вийду і біля мене буде стояти сто чи навіть п'ятсот тисяч людей — то це не революція, а просто бунт. Для того, щоб в нас відбулося оновлення і будівництво нової країни, треба, щоб люди чітко знали, який план, під що вони виходять. Вони ж не можуть виходити під нового Президента під прізвищем такий-то — вони вже раз це робили. Вони мають вийти за свій інтерес, а для цього повинен бути план. Відтак, план Луценко має. Але я не вважаю себе наймудрішим в цій країні. Туди, в тюрму, Іра мені приносила постійно роздруківки з Інтернету — я бачив дуже багато цікавих, розумних, креативних, освічених нових людей, з якими раніше не був знайомий, які пропонують цікаві ідеї. Я пропоную цим людям об'єднатися для того, щоб написати цей план. І цей план має стати підставою для тендера, який народ проведе при обранні майбутнього лідера опозиції. Я не претендую на цю роль. — Те, що зараз їздять по країні, створюють революційні комітети "Повстань, Україно!" — от у цій ситуації є план? Як ви взагалі це оцінюєте, чи схвалюєте це, чи ви приєднаєтеся? — Я на сто відсотків підтримую те, що опозиція пішла до людей. Бо в будь-якій країні опозиція має силу, коли вона працює з людьми. А в авторитарній країні це єдиний її шлях. Позиція друга — я не підтримую таку гру масками в революцію... Взагалі не можна кидатися цими фразами — повстання, революція, переворот — це девальвує поняття. Це просто інфляція слів, яка призводить до зневіри. Тому з людьми треба говорити абсолютно чесно. 80% людей не підтримують Януковича. Це факт? Факт. Ми маємо трьох лідерів парламентської опозиції. Вони мають взяти на себе зобов'язання до середини наступного року оголосити єдиного кандидата в президенти. Я дуже хотів би, щоб інтелектуали (якщо потрібно — зі мною, якщо вони не хочуть — без мене) написали план нової країни — я це називаю План нової української республіки. — Як ви вважаєте, опозиція потребує таких польових командирів, які були разом з вами, тих, які до вас приїжджали в колонію? Маю на увазі і Стецьківа, і Філенка, і Безсмертного, і т.д. Взяти їхній досвід і, можливо, ґрунтовніше провести ті акції, які зараз проводяться? — Помаранчева революція була успішною, бо була мирною. А це змогло статися тільки тому, що у нас був досвід проведення "Україна без Кучми", у тому числі і плачевний досвід спровокованого зіткнення з міліцією у ті роки. Тому досвідчені польові командири є дуже необхідними. Але інколи, кажучи про польових командирів, ми чомусь звужуємося до тих, хто стояв на сцені. Польовими командирами Майдану були сотні людей, які стояли на Майдані... Так-от, сьогодні опозиція їздить Україною, з моєї точки зору, насамперед для того, щоб знайти цих польових командирів. Я хочу підкреслити: масштаб майбутньої підтримки єдиного кандидата опозиції має бути настільки більшим від масштабу Майдану-2004, наскільки Янукович більш учепливий за своє крісло, ніж Кучма. Тепер ви уявляєте, про який масштаб ідеться — йдеться про мільйони людей! А відтак ідеться про тисячі таких польових командирів. І я, наприклад, не претендую бути тут головним, я, можливо, претендую бути тим, хто знає багато і може порадити. — А ця партія ваша? Для чого ви її будете створювати? — Я не говорив і не збираюсь говорити про жодну партію. — Люди запитують, чи буде розвиватися "Самооборона"? — Ні, "Самооборона" закінчена. Вона оголосила про приєднання до "Батьківщини" перед парламентськими виборами. Наш прапор стоїть у Музеї спільних перемог. Під цим підведено риску. …Я не є наймудрішим опозиціонером. Я, незважаючи на тюрму, маю найбільшу ін'єкцію оптимізму. Я хочу її дати тим, хто цього потребує. Я хочу, щоб люди повірили: ми здатні знову повторити феномен 91-го і 2004 року. Для цього є досвід. Для цього є необхідність. І я впевнений, що ми знайдемо цих людей. Усі, хто хоче працювати не над черговою партією, а над новою українською третьою республікою, над новою ідеєю країни, в якій хочеться жити, — цих людей я хотів би бачити. — Тобто це зараз саме те, на чому має зосередитись опозиція, що зараз має робити. — Опозиція має робити те, що вона робить. По-перше, не дати угробити парламент. Ну, якщо дозволите, навпрошки скажу також: постійне блокування є не зовсім вірним. …Я вважаю, що опозиція має запропонувати вікно толерантності, якщо хочете. Наприклад, ми блокуємо, але в середу у цьому вікні ідуть усі єврозакони, і вони голосуються і владою, і опозицією. Усі інші питання, припустімо, якщо це так уже необхідно, блокуються, але не можна блокувати історичний шанс країни до євроінтеграції. — Коли буде ваша найближча зустріч з народом, публічний вихід? — ...Я піду спілкуватися з людьми не для того, щоби показати, що я повернувся, і не для того, щоб закликати на мітинг, хоча це також потрібно. Я маю намір спілкуватися з людьми тоді, коли в мене буде запропонувати їм щось більше, ніж свій досвід і своє бачення. Я хочу запропонувати їм план. І не тільки свій особистий.
