Коли закінчився минулий концерт відомого російського ансамблю «Любе», що відбувся в листопаді 2001 року, один з глядачів посміхаючись сказав: «Супер. Тепер, мабуть, нескоро в Рівне приїдуть». Помилився. Минуло півтора року і «Любе» представляє вже нагодованому якісними концертами рівенському глядачу нову програму. Ціна квитків — аналогічна 2001 року, організатор «Арт-Хаос» — той же, зал — заповнений так само під зав’язку. Музиканти — практично всі ті самі. Але виступ все одно відрізнявся.
Коли закінчився минулий концерт відомого російського ансамблю «Любе», що відбувся в листопаді 2001 року, один з глядачів посміхаючись сказав: «Супер. Тепер, мабуть, нескоро в Рівне приїдуть». Помилився. Минуло півтора року і «Любе» представляє вже нагодованому якісними концертами рівенському глядачу нову програму. Ціна квитків — аналогічна 2001 року, організатор «Арт-Хаос» — той же, зал — заповнений так само під зав’язку. Музиканти — практично всі ті самі. Але виступ все одно відрізнявся. Колись давно афіші з популярною вже тоді назвою «Любе» майоріли всім містом. Щоправда, ніхто не вірив, що музиканти такого рівня в Рівне таки приїдуть. Не приїхали. Начебто через день народження Примадонни. В листопаді 2001 афіші знову висіли на кожному другому стовпі, але ймовірність приїзду була вищою. Глядач організаторам повірив і на концерт пішов, навіть за найдорожчі квитки — від 50 до 150 гривень. Концерт вийшов душевним — абсолютно живе виконання, дві години абсолютно народних хітів. Зал наприкінці співав вже голосніше за музику з динаміків. І хоча на той час більшість пісень з нового альбому вже були готові, музиканти про них не згадали. Альбом з’явився в березні. Іще до його релізу до продавців касет і компакт-дисків підходили з запитаннями: чи є на носіях «Ты неси меня, река» та «Спецназ»? Популярність серіалів роль свою зіграла добряче. Продукт вийшов ще більш ностальгійним, аніж попередні альбоми. Вперше музиканти поєднали поезію початку ХХ століття (використаний вірш Миколи Гумільова), сільські мотиви 50-х років, рок-н-рольні танцювалки 60-х, піонерські пісні 70-х з військовою лірикою 90-х. Для повної автентичності всі записи робили на апаратурі тих років. Обгортка взагалі унікальна — тракторист і доярка на фоні золотої пшениці. Свій тур містами Західної України «Любе» назвали аналогічно до альбому — «Давай за...». Сам концерт у Рівному хоч і був з антрактом, але умовно його можна поділити на нероздільні в часі дві частини — відомі шлягери та нові пісні. А оскільки від таких команд, як «Любе» глядач вимагає лише кращого, а час концерту обмежений, то догодити всім не вдалося. І тому, що публіка не почула якихось очікуваних пісень (наприклад «Атас!» 1990 року), концерт здався коротким (хоч і тривав дві години). Чи то від стомленості, чи то від ще чогось, але Микола Расторгуєв час від часу забував або плутав слова, просив звукорежисера налаштувати апаратуру тощо. Глядачам-товстосумам це могло не сподобатись, але враження справді живого концерту, без використання стовідсоткової фонограми виникло. Сам народний артист Росії був небагатослівним, крім звичного «спасибо», від нього важко було чогось дочекатися. Треба було грати. Наприкінці концерту від міського голови, котрий концерт пропустити не міг, Расторгуєву, до того вже заваленому квітами, винесли величезний букет. Той заспівав останню пісню, попрощався і пішов. А глядач знову показав свою провінційність — він теж встав і посунув чимскоріше до виходу, хоча мав би аплодувати та викликати артистів на «біс» (Бутусов на концерті в Рівному вперше в житті виходив на «біс» двічі). Але концерт вдався. Хто прийшов відпочити душею, не жаліючи ніяких грошей, відпочив. І це головне.
