Любомир Гузар:"Політики самі, бідаки, або не розуміють, або не хочуть розуміти величі свого завдання…"

1776 0

Ми у соцмережах:

Любомир Гузар:

На запрошення студентів Острозької академії побував на Рівненщині Любомир Гузар. У ті дні саме була негода. Тож оминувши снігові замети на трасі Київ-Чоп, Любомир Гузар дістався автомобілем передмістя Рівного ще в неділю надвечір, де і заночував. Там у придорожньому готелі зранку кореспонденту "РВ" і вдалося домовитися про коротке інтерв'ю з Блаженнійшим (довічний офіційний титул), коли його помічники вантажили дві дорожні сумки в автомобіль — весь нехитрий багаж Гузара. "Бачте, як добре, що виїхав зарання, — сказав пан Любомир. — Тепер точно зустрінуся із студентами, і ще й з вами знайшовся час поспілкуватися". Стоянка перед готелем звільняється від двох автомобілів, які мають у своїх номерних знаках цифри 8 та 7 — слід розуміти, це улюблені цифри священиків УГКЦ...

Уже після свого добровільного відходу від керівництва Українською греко-католицькою церквою кардинал Любомир Гузар, який себе іронічно називає "пенсіонером", не залишає громадської діяльності. Він публікує свої виступи у ЗМІ, бере участь у різноманітних просвітницьких ініціативах. Останнім часом більшість інформації сприймає на слух і відзначає, що у радіопередачах часто трапляються новини сьогодні з Рівного. Робить висновок, що живуть мешканці Рівного в цікавому і благословенному місті. Заперечувати чи дивуватися такому висновку Блаженнійшого ніколи, і ми розпочинаємо інтерв'ю.

— Якось ви розповідали, що ступивши на українську землю після тривалого від'їзду з Батьківщини, звернули увагу на те, що не було на вокзалі вказівників… Ви зробили тоді висновок, що наша країна не пристосована для людини... Скажіть, будь ласка, наскільки наша країна стала сприятливою для життя людини за 21 рік незалежності і що ще потрібно зробити? — Мені прикро сказати, що мало зроблено. Наша ментальність, я думаю, все ще є дуже-дуже під впливом отого большевицького режиму, який ми так довго терпіли, де людина нічого не була варта. Все було якось так продумано — таке моє враження — що не було того бажання якось підтримати, пояснити, полегшити життя, а радше навпаки: щоби людину пригнобити. Ми сьогодні ще дуже далеко мусимо йти, заки осягнемо такий, скажімо, рівень пошани для людини, який є битовий, скажімо, для Західної Європи.

— Ви залишаєтесь, навіть після своєї відставки із посади, впливовою особою в українській політиці. Зокрема, до політиків спрямовані ваші останні опубліковані листи, в яких ви порушуєте питання моралі. Скажіть, будь ласка, для чого ви це робите і чи взагалі вірите в те, що можливо внести мораль в нашу політику? — Без такої віри годі було би жити. Інша справа: я пишу так, я відчуваю те, що, як мені здається, треба сказати. Я не є професійний політик, я не є політолог, але я вважаю, що політики повинні в дуже достойний спосіб сповняти свої життєві завдання. Політика — це є прекрасний спосіб служити людям, але політики мусять бути цього свідомі, і я не знаю, наскільки ті, хто справді є сьогодні задіяний у політиці, читають те, що я хотів би переказати. Ну, я тут не маю жодного контролю над тим. Я пишу в надії, що хтось прочитає і що комусь воно послужить, бо мені здається, що зрозуміння політики і політичного діяння, навіть серед наших політиків, є дуже на низькому рівні і що треба їм помогти. Та не у формі осуду, що вони нічого не варті. Я думаю, радше, що сам роблю, що можу, тому що ніхто більше їх не підтримує в тому напрямі, в якому потрібно. А вони самі, бідаки, або не розуміють, або не хочуть розуміти величі свого завдання.

— Ви приїхали на зустріч із студентами Острозької академії у той час, як я розумію, не кожному високопосадовцю чи політику вдається з вами провести зустріч… Чому ви робите такі преференції для студентів? — Будучи тепер вже пенсіонером, я багато часу присвячую тому, щоби зустрічатись зі студентами, з молоддю і з учнями вищих класів, і не тільки у Києві, а й у інших містах. І, власне, коли студенти запрошують, я дуже радо відгукуюся на їхні запрошення. Бо, знаєте, такий був в Америці колись кардинал, який казав: "До сорока років життя старайся бути зі старшими од тебе, щоби навчитися мудрости, а після сороківки старайся бути з молодими, щоби залишитись молодим". І я за таким принципом стараюся бути з молодими. Вони вже сьогодні є живою частиною нашого суспільства і дуже цікаво з ними бути і від них почути щось, бо вони є ті, які займуть відповідальні позиції завтра. Від них можна також чогось навчитися і також їм щось переказати з власного досвіду. Тим більше і для мене приємна нагода побувати в такій історично дуже престижній Острозькій академії, бути там із студентами.

— А яких запитань чи, можливо, тверджень від молоді ви остерігаєтесь? — Я не остерігаюсь. На все, що вони питають, я стараюся відповісти в міру мого знання, мого досвіду. І мушу сказати, що я ніколи від молоді, від наших студентів не одержував якогось такого питання, яке було би компрометуючим... Молоді люди дуже, я би сказав, серйозні на загал, і їхні питання надзвичайно цікаві, життєві, вони ж стоять на порозі життя відповідального, самостійного, зрілого.

— Ми зустрічаємося з Вами напередодні великих свят . До речі, Різдво завжди сприймається як родинне свято. Скажіть, будь ласка, що є для вас сімейні цінності і що б ви, можливо, хотіли сказати нашим читачам з цього приводу? — Дуже дякую за таке запитання, бо справді воно є важливе. Маю таке враження також і беручи до уваги ті різні прикрі соціологічні статистики, які до нас доходять про сімейне життя. Справа сімейного життя стоїть перед багатьома проблемами. Звісно, проблеми щодо праці, щодо висоти зарплати тощо також є дуже важливі, мають вплив для сім'ї, і для сімейного життя. Але важливо говорити про оте зрозуміння зі сторони батьків, що дитину треба любити, дитину треба виховувати. До подружнього життя треба приготовлятися, щоби належно сповнити своє покликання. Бо від батьків, властиво, залежить до великої міри майбутність дитини. І, на жаль, так багато є випадків, коли діти втікають з дому. З рідного дому йдуть на вулицю, бо не можуть знести того, що діється в родині, в сім'ї. Ми повинні за всяку ціну старатися, щоби ушляхетнити життя сім'ї, щоби батьки, направду, відчували цю відповідальність, щоби жили в згоді, злагоді батько з матір'ю, щоби справді своїм дітям передавали оте почуття благородності, любові. Наш поет згадував: "…Раз добром налите серце увік не прохолоне…". Серце дитини треба наповнити любов'ю, бо тоді маємо справжню майбутність. Як довго цього нема, то сім'я в якийсь спосіб не цілковито сповнює своє призначення.

— Напередодні великих зимових свят із чим ви би могли звернутися до наших читачів? — Шановні читачі, для мене велика приємність могти звернутися до вас, і сердечно бажаю вам, щоби оті дари, які усі ми, кожен у свій спосіб одержує від Господа Бога, щоби ми вміли їх оцінити. Я не знаю, що для вас найкраще, що вам бажати. Господь Бог, Небесний наш Отець, який післав нам Свойого Сина, щоби був з нами — Він знає, що кожному з нас потрібно. Але ми не завжди належно розуміємо Божі Дари і не є достатньо вдячні за них. Господь Бог, який не пожалував Свойого Сина для нашого спасіння, напевно, щедро розсипає Свої Дари між нами, але ми стараймося дякувати Йому, дякувати за те, що Він дає. Бо те, що Бог нам дає, — це найкраще для нас. Він найкраще знає, що кожному із нас потрібно. Сердечно бажаю вам святих радісних Різдвяних свят!


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також