Ми живемо у цинічному суспільстві у цинічний час. Хоча вся історія людства — це суцільний цинізм. Було б тільки бажання цей цинізм помічати. Ось як критичні літописці суспільства, такі як письменники Бегбедер чи Мінаєв, у властивому для них стилі розібрали б шляхетний вчинок нардепа Віктора Матчука. Відомий політик та успішний бізнесмен публічно зрікся нардепівського мандата. Мовляв, це його протест проти того ганебства, що діється у парламенті та країні. Уявляю отруйну посмішку Фредеріка Бегбедера — кого ви, мсьє Матчук, вирішили розвести.
Ми живемо у цинічному суспільстві у цинічний час. Хоча вся історія людства — це суцільний цинізм. Було б тільки бажання цей цинізм помічати. Ось як критичні літописці суспільства, такі як письменники Бегбедер чи Мінаєв, у властивому для них стилі розібрали б шляхетний вчинок нардепа Віктора Матчука. Відомий політик та успішний бізнесмен публічно зрікся нардепівського мандата. Мовляв, це його протест проти того ганебства, що діється у парламенті та країні. Уявляю отруйну посмішку Фредеріка Бегбедера — кого ви, мсьє Матчук, вирішили розвести. По-перше, ви зробили цінний і, мабуть, не безкорисний подарунок земляку — Сергію Луценку. Бо саме Луценко займе згідно з чергою ваше депутатське крісло. Тепер брат невинно засудженого Юрія Луценка може розраховувати на пенсію у розмірі 80% від депутатської місячної зарплатні у 18000 гривень. 12 посадових окладів при виході на пенсію — одноразової допомоги. Прижиттєве безкоштовне медичне обслуговування, путівки на лікування та інші пільги. І це при тому, що повноцінно відтусуватись у приміщенні парламенту до жовтня йому ще й завадять літні канікули. По-друге, "отрекаясь от старого мира" і струшуючи його попіл з власних ніг, а за новітньою термінологією "перезавантажуючись", Віктор Йосипович має всі шанси знову з головою поринути у ту саму депутатську багнюку, з якої нещодавно гучно виборсався. Причому формулою його повернення буде "я не хотів, але коли Вітчизна у небезпеці, як громадянин я не можу залишатись осторонь. Я потрібен моїм Рівненщині та Україні". Що завадило Матчуку прозріти раніше або дотягнути нелюбиме депутатське ярмо до кінця каденції й не розкидатись грішми державного пенсійного фонду? Адже безбідну старість Луценку-старшому він забезпечив не з власної кишені. Відповідь — цинічний політичний розрахунок. Цинізм — повсюди. Нещодавно увімкнув телевізор, а там реклама чи то курятини, чи то курячих яєць. Елегантна пані пізно ввечері дзвонить і турботливо питає свого пана: "Ну що? Як вони там?". А пан не менш ніжно відповідає: "Чуєш, сплять як янголята". Янголятами виявились не діти турботливої матінки, а кури її птахофабрики. Птахоферма рекламодавців — це не що інше як курячий санаторій, або курячий рай, якщо він десь існує. Кожна курка привільно нагулює жирок на площі декілька квадратних метрів, і не у клітці, а практично на волі. Цинізм реклами у тому, що насправді у тісних клітках на кожному квадратному метрі сконцентровано 25(!) птахів. А для того, щоб вони у тому концтаборі очманілі не позакльовували одне одного — їм відрізають дзьоб. Раніше курей вирощували три місяці. Сьогодні яйце та курячі стегна на полиці супермаркету розділяє лише 42 дні концтабірних тортур, антибіотики та інша хімія. Ви не бачили документальний фільм про те, як роблять комбікорм із маленьких курчат? Це коли конвеєр подає свіжовилуплених курчат на величезну м'ясорубку, де їх живцем перемелюють у фарш. А нам тут із екрана солодко "втирають" — янголята. Зірка сучасної французької літератури Фредерік Бегбедер каменя на камені не залишає від подібної брехливої цинічної реклами у всесвітньо відомому сатиричному романі з життя рекламного агентства "99 франків". Письменник, публіцист, критик, а заодно анархіст та антиглобаліст належить до модної літературної течії "нові чесні". Одного разу француз-правдоруб добрався і до такої тонкої духовної субстанції, як кохання. Бажання сказати цинічну правду про цю саму "любов" підігрівалось розлученням із дружиною і пов'язаним із цим емоційним негативом. Напівбіографічний роман "Любов живе три роки" стверджує: насправді любов — це хімічна реакція, що супроводжується перевиробництвом гормону дофамін. Через три роки стосунків рівень гормону у крові нормалізується, господар організму звільняється від старої прив'язаності й переходить до пошуку нового каталізатора, здатного знову спровокувати бурхливе виділення жаданого дофаміну. Книга наповнена бегбедерівськими афоризмами, які стали крилатими у глянцевому середовищі: у ХХІ столітті любов — це есемеска без відповіді; кохання — це завчасно програна битва з часом; три етапи кохання: меблі купують, переставляють, ділять; любов — це проблема людей, у яких відсутні проблеми; снідають — коханці, вечеряє — подружжя; адюльтер робить нас дорослими; для жінки чоловік — друг, це як гей, але не гомік. Щоб дізнатися, чи вдалось літературному alter ego Бегбедера підтвердити свою цинічно-хімічну теорію на практиці, не обов'язково читати книгу. Досить подивитись нову французьку романтичну комедію, однойменну екранізацію твору. Тим більше, що режисер стрічки — сам письменник. Француз Люк Бессон вустами героїв у фіналі стрічки "П'ятий елемент" сказав: "Любов врятує світ". Чи приєднається до нього втомлений від людського цинізму співвітчизник Фредерік Бегбедер?
