Який же він маленький! Ці слова пролунали у кінофільмі "Смерть Сталіна". Він вийшов у січні на наші кіноекрани. Їх сказала жінка, яка вперше побачила Сталіна зблизька — у домовині. Досі вона бачила "вождя" або на парадних портретах, або в кінохроніці. Там він виглядав казковим диво-богатирем, який залізною рукою керує величезною країною і викликає повагу та страх у кожного із мільйонів підданих.
Приблизно тоді ж, у січні, футбольний клуб "Верес", Рівне, офіційно заявив про намір подати до суду на футбольні телеканали. Ті повідомили, що тренера "Вереса" звільнили за те, що той "здав" матч чемпіонату зі львівськими "Карпатами". За кілька годин після появи на офіційному сайті рівненського клубу заява загадково зникла без жодних пояснень, яких немає досі, і яких не буде взагалі. У підсумку майже всі погодилися, що забрати свою заяву керівництво "Вереса" змусив "всемогутній" власник тих самих футбольних телеканалів.
Цікавим тут є не сам факт звільнення тренера та повідомлення про це. У нинішньому "Вересі" всіх без винятку тренерів, за чутками, звільняли за те ж саме. Важливе інше — щире переконання великої частини української футбольної громади в тому, що весь наш футбол, і не лише, перебуває в руках вищезгаданого власника футбольних телеканалів. Що його могутність простирається всюди, куди дістає око. І що немає на це ради.
Додаткової містичності цьому персонажу додає той факт, що він уже четвертий рік не показується на людях. І подивитися на нього можна або на постановочних фото, або на постановочному відео, з якого періодично звучать його заяви. Він одночасно ніде й усюди, і могутності його немає меж.
Мені видається, що все насправді не зовсім так. У нашому футболі та житті завжди були, є і будуть численні "непонятки", яких ніхто нікому не пояснює. Але приписувати все це волі однієї могутньої людини, як на мене, занадто. Упевнений, що ми таки рано чи пізно побачимо його зблизька. Живого й неушкодженого. Готового відповісти за все заподіяне ним добро. І тоді всі переконаються, який він насправді маленький.
